ОСОБЛИВОСТІ ІНТРАСУБ’ЄКТНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З УЯВНИМ ПАРТНЕРОМ У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Анотація

Метою дослідження є з’ясування особливостей інтрасуб’єктної комунікативної діяльності з Іншим (зокрема з уявним партнером) у дошкільників із затримкою психічного розвитку. Методологія та методи. Обґрунтовано, що методологічним положенням є тлумачення феномену уявного партнера в дошкільників із затримкою психічного розвитку як маркера компетентності/некомпетентності в сфері інтрасуб’єктної комунікативної діяльності. Застосовано формально-логічний аналіз різних аспектів досліджуваної проблеми, логіко-дедуктивний метод, аксіоматичний метод, сходження від абстрактного до конкретного. Емпіричні: експеримент (констатувальний) із використанням методики: інтерв’ю з дитиною про уявного партнера (Taylor, Cartwright, S. Carlson, 1993). Математично-статистичні: обробка даних здійснювалася за допомогою непараметричних критеріїв φ*-критерію кутового перетворення Фішера та критерію χ2Пірсона. Учасниками дослідження є дошкільники середнього (n=85, експериментальна група дітей 1 (ЕГД 1) та старшого дошкільного віку (n=88, експериментальна група дітей 3 (ЕГД 3) із затримкою психічного розвитку, а також дошкільники середнього (n=58, експериментальна група дітей 2 (ЕГД 2) та старшого дошкільного віку (n=60, експериментальна група дітей 4 (ЕГД 4) з типовим психофізичним розвитком (далі ТПР). Результати. У статті теоретично обґрунтовано актуальність дослідження в умовах інформаційного суспільства та постмодерної культури концепту інтрасуб’єктної комунікативної діяльності з Іншим (зокрема з уявним партнером). Емпірично визначено специфіку генези феномена уявного партнера в дошкільників із затримкою психічного розвитку, розкрито, що комунікативна діяльність на рефлексійному рівні постає в інтрасуб’єктному стосункові Я з Іншим. Визначено, що у порівнянні зі своїми однолітками діти дошкільного віку, які створюють уявного компаньйона, можуть мати вищий рівень соціального розуміння Іншого, менший рівень сором᾽язливості, здатні краще зосереджувати свою увагу і дивитися на речі з точки зору іншої людини. Висновки. При дослідженні інтрасуб’єктної взаємодії з уявним партнером було встановлено, що лише четвертій частині дошкільників із ЗПР характерно вигадувати уявного партнера зі спілкування. Водночас констатовано, що діти із затримкою психічного розвитку вигадують уявного партнера переважно в соціально-побутових ситуаціях (для дружби і спілкування, емоційної підтримки, підняття настрою), у той час як діти з типовим психофізичним розвитком переважно в ігровій діяльності. Встановлено, що у дітей із затримкою психічного розвитку переважали хлопчик-дівчинка (персоніфікований об’єкт та реальний інший), а у дітей із типовим психофізичним розвитком були присутні всі види уявного партнера хлопчик-дівчинка (невидимий друг, персоніфікований об’єкт та реальний інший). Також констатовано, що для обох груп дітей притаманно ототожнювати себе та уявного партнера, що виявляється у переконанні дитини, що уявному партнеру подобається те ж саме, що й самій дитині. Перспективи майбутніх наукових розвідок у цьому напрямі будуть спрямовані на експериментальну перевірку технології розвитку інтрасуб’єктної комунікативної діяльності дошкільника із затримкою психічного розвитку шляхом взаємодії з уявним партнером.