Методологічні орієнтири екзистенціально-суб’єктного підходу до дослідження комунікативної діяльності у дошкільників із затримкою психічного розвитку
Анотація
З’ясовано, що об’єднуючою ознакою сучасних підходів до розуміння комунікативної діяльності є екзистенціально-онтологічний, аксіологічний, екзистенціально-смисловий виміри, що відповідають інтерсуб’єктній парадигмі психологічного пізнання і взаємодії людей. Використання екзистенціально-суб’єктного наукового підходу дало можливість, по-перше, з’ясувати значення дослідження діалогу як екзистенціальної події; по-друге, визначити, що осягнення інтер-, інтрасуб’єктного та парасоціального виміру комунікативної діяльності дитини та її психічних, душевних і духовних виявів вимагає нетрадиційної – екзистенціально-онтологічної, органічно-духовної методології розуміння і інтерпретації феноменів. Для дослідження цілісної функціональної структури комунікативної діяльності у вимірі Я-Інший (Я-Інший Я) і закономірностей її реалізації була обґрунтована методологія дослідження: когнітивна, герменевтична, наративна, екзистенціальна. Теоретично обґрунтовано основоположні принципи дослідження комунікативної діяльності у вимірі Я-Інший (Я-Інший Я): структурно-генетичний, суб’єктності, культурного контекстуалізму, онтологічного конструктивізму, інтеграції, єдності методологічних, діагностичних, корекційно-розвивальних і психокорекційних інтервенцій; диференціального підходу.
Посилання
2. Волкова Е. Н. субъектность педагога: теория и практика: автореф. дис… доктора психол. наук: 19.00.07. Москва, 1998.– 50 с.
3. Воробьева Л. И. диалог и коммуникация. Московский психотерапевтический журнал. 2006. № 2.– с. 5–28.
4. Дьяконов Г. В. психологія діалогу: гіпотези емпіричного дослідження. психологія і особистість. 2015. № 2 (2).– с. 6–20.
5. Знаков В. В. три традиции психологических исследований – три типа понимания. вопросы психологии. 2009. № 4.– с.14–23.
6. Зубова Д. А. Феномен субъектности в пространстве современной философской рефлексии: диссертация ... кандидата философских наук : 09.00.01 [Место защиты: Юж. федер. Ун-т]. ростов-на-дону, 2011. –157 с. : ил.
7. Кобыльченко В. В. проблема психологической диагностики детей с отклонениями в развитии: теоретические аспекты. естественно-научный подход в современной психологии. Москва: изд-во «институт психологии ран», 2014.– с. 829 – 835.
8. Лубовский В. И., Новикова Г. Р., Шалимов В. Ф. принципы диагностики психического дизонтогенеза и клиническая систематика задержки психического развития. Дефектология. 2011. №5.– с. 17–26.
9. Непомнящая Н. И. становление личности ребенка 6–7 лет. Москва : педагогика, 1992.– 160 с.
10. Омельченко І. М. комунікативна діяльність у структурі свідомості та самосвідомості:феноменологія і ноуменологія. психологія і особистість. 2018. №1 (13).– с. 20–35.
11. Прохоренко Л. І. діагностика саморегуляції навчальної діяльності школярів із затримкою психічного розвитку. особлива дитина: навчання і виховання. 2016. № 3 (79).– с. 36–44.
12. Савчин М. Методологеми психології. київ : академвидав, 2013. 224 с.
13. Тітов І. Г. взаимосвязь онтологического, гносеологического, аксиологического и праксиологического аспектов личностного бытия. Філософські обрії. 2012. № 28.– с. 124–134.
14. Титов И. Г. постнекласическая личность. Методологические основания психологического исследования. lAp lambert Academic publishing, 2014.– 124 с.
15. Устинова О. А. развитие «образа-Я» посредством внутреннего диалога ребенка с миром. сибирский педагогический журнал 2010. № 6.– с. 257–264.