ТРАНСФОРМАЦІЯ ДОСЛІДНИЦЬКОГО ЦИКЛУ В ЕПОХУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: МОЖЛИВОСТІ ТА РИЗИКИ ДЛЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

Анотація

У статті здійснено наративний огляд використання штучного інтелекту (ШІ) у науково‑дослідній діяльності з фокусом на психолого‑педагогічних дослідженнях та освітньому контексті, зокрема щодо дітей і підлітків. Мета роботи – узагальнити практики інтеграції ШІ в дослідницький цикл, окреслити задокументовані переваги та систематизувати ключові методологічні, етичні й соціально‑когнітивні ризики, а також показати, як ці питання відображаються в інституційних політиках. Дослідження виконано у форматі теоретичного огляду з цілеспрямованим добором рецензованих публікацій і офіційних документів та відкритих політик університетів і освітніх органів (переважно 2023–2026 рр.); загалом опрацьовано понад 40 джерел, із яких 19 інтегровано у вигляді цитувань. У результаті узагальнено практичні переваги ШІ‑інструментів: скорочення часу на рутинні операції, підтримка роботи з великими масивами даних, а також часткова компенсація дефіциту технічних навичок у гуманітарних і соціальних науках. Паралельно проаналізовано ризики: «галюцинації» та похибки моделей, загрози поширення недостовірних знань, занепокоєння щодо приватності й нагляду в освіті, відтворення соціальних упереджень, а також ризики академічної недоброчесності через несанкціоноване або недеклароване використання генеративних інструментів. Окремо розглянуто інституційні відповіді (оновлення кодексів честі, вимоги прозорості/декларування, обмеження щодо даних) і представлено добірку кейсів університетів та освітніх/державних органів (США/Європа/Україна). Також обговорено емпіричні кейси продуктивного використання ШІ та моделі взаємодії «кентавр/кіборг», концепцію «розмитого кордону» можливостей ШІ й практику «vibe coding» як підхід до прототипування з подальшим людським редагуванням і верифікацією.