ПРОФІЛАКТИКА ПСИХОЕМОЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Анотація

У статті висвітлено особливості профілактики психоемоційних розладів у дітей з особливими освітніми потребами.

Метою статті є визначення ефективних шляхів профілактики психоемоційних розладів у дітей з ООП та обґрунтування практичних рекомендацій для педагогів і батьків щодо організації середовища та впровадження превентивних заходів, зорієнтованих на підвищення емоційної стабільності й соціальної адаптації таких дітей.

Методи дослідження враховували аналіз і узагальнення наукових джерел, що висвітлюють специфіку психоемоційних порушень та чинники їх виникнення у дітей з ООП, порівняльний аналіз ефективності різних профілактичних програм, синтез теоретичних положень та абстрагування для визначення загальних закономірностей емоційного розвитку дітей за умов підвищеного стресу та сенсорної вразливості.

Результати показали, що психоемоційні розлади у дітей з ООП детерміновані різними чинниками (біологічними, психологічними, соціальними та освітніми), виявляються у формі емоційної лабільності, тривожності, дратівливості, порушень поведінки, соматичних реакцій та труднощів соціальної адаптації.

Визначено, що ефективність профілактики зумовлюється раннім виявленням ризиків, безперервністю супроводу, адаптацією освітнього середовища, екологічністю емоційних та сенсорних умов, мультидисциплінарною взаємодією фахівців і сім’ї.

Запропонована програма профілактики передбачає чотири етапи: діагностико-аналітичний, превентивно-розвивальний, підтримувально-педагогічний та моніторингово-корекційний, що у сукупності забезпечують системне зниження ризиків, розвиток навичок саморегуляції та підвищення адаптації.

За результатами наукового дослідження зроблено висновок, що інтегрована профілактична система за участі педагогів, сім’ї та психолога значно зменшує емоційний дистрес, попереджає розвиток складних емоційних порушень, підвищує залученість дитини до навчання та сприяє гармонійному розвитку. Перспективними визначено подальше емпіричне вивчення динаміки стану дітей після впровадження програм та розробку стандартизованих критеріїв оцінки профілактичних втручань.