МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПІДЛІТКІВ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА: ОБҐРУНТУВАННЯ ДІАГНОСТИЧНОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ

Анотація

У статті розглянуто методологічні засади дослідження соціальної компетентності підлітків з розладами аутистичного спектра (РАС) та обґрунтовано діагностичний інструментарій для оцінювання ефективності української адаптації програми PEERS®. Метою статті є теоретичне та методичне обґрунтування комплексу методик, що дає змогу оцінити соціальні знання, реальну соціальну взаємодію, супутні емоційні чинники та перенесення навичок у природне середовище. Використано методи теоретичного аналізу, систематизації та узагальнення міжнародних досліджень соціальних навичок, порівняльний аналіз методик за критеріями конструкту, джерела інформації, психометричних характеристик, чутливості до змін і застосування в дослідженнях PEERS®, а також моделювання структури оцінювання. Запропоновано багаторівневу модель оцінювання соціальної компетентності, що охоплює рівень соціальних знань, рівень соціальної поведінки та взаємодії з однолітками, рівень генералізації навичок і рівень супутніх чинників. Обґрунтовано вибір основних показників (TASSK, QPQ-A, QPQ-P), супутніх показників тривожності (SCARED-C, SCARED-P), методик для характеристики вибірки (SCQ, CASD) та авторського опитувальника соціально-комунікативних навичок. Показано, що поєднання самозвіту підлітка, оцінки батьків і поведінкового вимірювання зменшує обмеження кожного окремого джерела інформації. Окреслено обмеження застосування інструментарію в українському контексті: обмежений вибір через незначну кількість адаптованих і перекладених в Україні методик, потребу в психометричній перевірці українських версій, неоднозначність порогових значень окремих шкал для осіб з РАС та розбіжності між оцінками різних респондентів. Запропоновано схему оцінювання, яка пов’язує кожен рівень моделі з конкретними показниками, джерелами інформації та часом заміру, а також визначено методичні вимоги до процедури оцінювання, зокрема стандартизацію умов заповнення опитувальників і фіксацію контекстуальних чинників. Зроблено висновок, що обґрунтований інструментарій забезпечує зіставність результатів українського дослідження з міжнародними даними і водночас дає змогу оцінити функціональні результати втручання.