БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ В ОСВІТІ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ: РЕАЛЬНІСТЬ І ПОПУЛІЗМ

Анотація

У статті актуалізовано проблему забезпечення безбар’єрності в освіті дітей з інтелектуальними порушеннями як важливої умови реалізації їхнього права на якісну освіту, розвиток і соціалізацію. Метою дослідження є аналіз реального стану безбар’єрності в освіті дітей з інтелектуальними порушеннями. Застосовано аналіз нормативних і наукових джерел, вивчення сучасної освітньої практики, опитування фахівців спеціальної та інклюзивної освіти і батьків дітей з інтелектуальними порушеннями. Встановлено, що, попри нормативне закріплення принципів безбар’єрності, у практиці освіти дітей з інтелектуальними порушеннями зберігається комплекс перешкод, які обмежують повноцінну реалізацію їхніх освітніх потреб. Серед найбільш вагомих бар’єрів визначено суспільні стереотипи, пізнє виявлення труднощів розвитку, недостатню доступність раннього втручання, формалізацію окремих аспектів інклюзивного навчання, недосконалість навчально-методичного забезпечення, недостатню спеціальну підготовку педагогів та асистентів учителя, відсутність системного супроводу дитини спеціальним педагогом, невідповідність освітнього середовища потребам дітей із різним ступенем інтелектуальних порушень і недостатню підтримку після завершення шкільної освіти. Окрему увагу приділено проблемі безбар’єрної комунікації та використанню професійної термінології. Обґрунтовано, що прагнення до безбар’єрності не повинно призводити до механічного вилучення фахових понять без урахування їхнього наукового змісту та функціонального призначення. Визначено шляхи подолання виявлених бар’єрів: розвиток раннього втручання, збереження та оптимізацію системи спеціальної освіти, удосконалення нормативного й навчально-методичного забезпечення інклюзивного навчання, посилення ролі спеціального педагога, підвищення спеціальної компетентності педагогічних працівників, забезпечення наступності психолого-педагогічної та соціальної підтримки.