Особлива дитина: навчання і виховання

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ СТВОРЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ МОВЛЕННЄВИМИ ПОТРЕБАМИ

Ольга Аркадьєва — Wed, 31 Dec 2025 15:00:45 +0200

У статті висвітлено сучасні тенденції та підходи до створення навчальних посібників для дітей з особливими мовленнєвими потребами з позицій психолінгвосинергетичного підходу, а також наведено приклади таких посібників у сучасному логопедичному освітньому просторі. Детально описано структуру посібника та систему практичних завдань для корекційно-розвиткових занять з дітьми, які мають труднощі в оволодінні навичкою читання, на прикладі навчального посібника «Подолання труднощів читання».

Крім того, презентовано огляд результатів наукових досліджень, представлених у зарубіжних джерелах, окреслено ефективні стратегії подолання порушень читання, а також визначено перспективи подальших наукових напрацювань, цифровізації наявних навчально-методичних матеріалів, зокрема шляхом створення електронних додатків та самостійних електронних посібників для підвищення зручності й доступності їх використання.

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ЦІННІСНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ПІДЛІТКІВ

Іван Барболін — Wed, 31 Dec 2025 15:02:19 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз сучасних наукових підходів до розуміння й розвитку ціннісно-смислової сфери підлітків як одного з провідних напрямів формування особистісної зрілості в умовах соціальних трансформацій. Розглянуто основні концепції (екзистенційно-гуманістичну, аксіопсихологічну, когнітивно-ціннісну, соціокультурну та інтегративну), які відображають різні аспекти становлення життєвих смислів, моральної самосвідомості та внутрішніх регуляторів поведінки в підлітковому віці. Особливу увагу приділено проблемі розвитку ціннісно-смислової сфери у підлітків із тяжкими порушеннями мовлення (ТПМ). Виявлено, що комунікативні бар’єри, емоційна нестабільність та труднощі в когнітивній сфері можуть істотно ускладнювати процеси смислотворення, самовизначення та формування Я-концепції. Підкреслено значення компенсаторно-розвивального підходу, який передбачає використання невербальних форм самовираження (творчість, діяльність, візуальні засоби), психолого-педагогічної підтримки, адаптованих методик формування емоційної рефлексії та соціальної взаємодії. Стаття містить узагальнення наукових поглядів щодо особливостей формування цінностей у підлітковому віці та окреслює можливі вектори подальших досліджень з урахуванням потреб дітей з особливими освітніми потребами. Окремо акцентовано увагу на необхідності створення підтримувального освітнього середовища та залучення підлітків до діяльності, яка має для них особистісний смисл.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ З ДИЗАРТРІЄЮ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Еляна Данілавічютє — Wed, 31 Dec 2025 15:32:44 +0200

Статтю присвячено питанню вивчення особливостей підтримки дітей з дизартрією в освітньому середовищі. На основі аналізу структури комунікативної компетентності, яка складається з чотирьох компонентів (лінгвістичного, соціолінгвістичного, стратегічного і дискурсного), виявлено їхню кореляцію зі станом розвитку кожної сфери життєдіяльності й функціонування дитини (фізичної, мовленнєвої, когнітивної, емоційно-вольової і соціальної), обґрунтовано особливості її формування в умовах нейромоторного дефіциту у дітей з особливими мовленнєвими потребами з огляду на національний та зарубіжний досвід. Визначено сутність поняття «дизартрія», що полягає у недостатності іннервації мовленнєвої мускулатури внаслідок органічних уражень здебільшого центральної нервової системи, і проявляється через дефіцит розбірливості мовлення або неможливість його продукування (анартрія) дитиною та розпізнавання його змісту оточуючими, що призводить до виникнення труднощів опанування знань у закладі освіти. Здійснено аналіз п’ятиступеневої шкали, що репрезентована у контексті Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності і здоров’я для дітей і підлітків (МКФ-ДП), аналізі принципу «розбірливості мовлення» Ж. Тардьє, що дало змогу розробити критерії визначення ступеня прояву труднощів комунікації. Репрезентовано кожен зі ступенів прояву означених труднощів з огляду на розроблені критерії, опора на які уможливлює визначення особливостей вимови, міміки, голосу, просодії, читання, письма; дає змогу встановити закономірності їхнього прояву в різних умовах (при втомі, метеозмінах, необхідності користуватися новою інструкцією до завдання або перейти до виконання нового завдання та ін.); сприяє врахуванню особливостей когнітивного, емоційно-вольового функціонування, які можуть створювати бар’єр в успішному опануванні знань і взаємодії. Розроблено рекомендації, що спрямовані на успішне формування комунікативної компетентності дітей з дизартрією в освітньому середовищі та подолання освітніх труднощів. Визначено перспективи подальшого наукового пошуку, що полягають у розробленні і впровадженні персоналізованих програм, підґрунтям яких виступає індивідуальний нейро-психо-лінгво-синергетичний механізм виникнення дефіциту функції мовлення нейромоторного характеру та його аналіз з точки зору психолінгвосинергетичного підходу.

ПІДТРИМКА СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ

Євгеній Коломієць, Олександр Череда, Ольга Бабяк — Wed, 31 Dec 2025 15:04:54 +0200

У статті проведено комплексний аналіз проблеми організації підтримки студентів з особливими освітніми потребами (ООП) в умовах сучасних українських закладів вищої освіти (ЗВО). Дослідження висвітлює два ключові, взаємопов’язані аспекти успішної інклюзії: формування цілісної інклюзивної культури університету та цілеспрямований розвиток професійної компетентності академічного й адміністративного персоналу.

Методологія дослідження ґрунтується на аналізі та синтезі наукової літератури, вивченні нормативно-правових актів України та міжнародних документів, порівняльному аналізі світових моделей підтримки, а також на методах систематизації та моделювання.

У статті запропоновано трикомпонентну модель інклюзивної культури ЗВО, що охоплює ціннісний (спільні переконання, етика), організаційний (політики, структури, ресурси) та середовищний (фізична, інформаційна, соціальна доступність) аспекти. Розроблено модель професійної компетентності фахівців, яка включає когнітивний (знання про інклюзію, законодавство, особливості студентів), діяльнісний (вміння адаптувати навчальні матеріали, використовувати асистентні технології, застосовувати принципи універсального дизайну в навчанні) та ціннісно-мотиваційний (емпатія, толерантність, гуманістична позиція) компоненти. Обґрунтовано практичні шляхи розвитку зазначених компетентностей через систему неперервного професійного розвитку.

Ефективна підтримка студентів з ООП вимагає системного підходу, що виходить за межі створення окремих служб підтримки. Вона базується на глибокій трансформації освітнього середовища через впровадження інклюзивної культури на всіх рівнях функціонування ЗВО та на підвищенні кваліфікації всіх учасників освітнього процесу. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці емпіричних інструментів для оцінки рівня інклюзивної культури українських університетів, дослідженні досвіду самих студентів з ООП та аналізі ефективності конкретних програм професійного розвитку для викладачів.

БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ У ВИЩІЙ МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ: ЗАЛУЧЕННЯ СТУДЕНТІВ З ООП ДО ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Віталій Литовченко — Wed, 31 Dec 2025 15:06:32 +0200

Політика безбар’єрності у вищій освіті передбачає забезпечення рівного доступу до освітніх послуг на кожному з етапів «життєвого циклу студента» (від вступу до працевлаштування). В умовах воєнного часу питання безбар’єрності актуалізувалися більшою мірою, адже підтримки потребують як вразливі групи, так і військові, ветерани, люди, які вимушено залишили місце проживання, та інші. Актуальним аспектом у контексті проблеми безбар’єрності розглядаємо питання створення можливостей залучення здобувачів вищої медичної освіти з особливими освітніми потребами до дослідницької та викладацької діяльності.

Метою статті є коротко представити актуальні аспекти безбар’єрності у вищий медичній освіті: можливості здобуття медичної освіти для осіб з особливими освітніми потребами, актуальний досвід; доступність освіти для бойових медиків; залучення студентів медичних спеціальностей до наукової діяльності в контексті розширення можливостей професійного розвитку.

Основними методами визначено: теоретичний аналіз публікацій, представлених у наукових виданнях, включених до наукометричних баз даних PubMed, Scopus, Web of Science, Index Copernicus, Ulrich’s Periodicals; узагальнення досвіду роботи у складі Молодіжної ради при МОЗ України (Наказ МОЗ України від 24.09.2024 р. № 1642), обговорення проблем безбар’єрності у медичній освіті, повернення бойових медиків до роботи в медицині, здобуття медичної освіти https://moz.gov.ua/uk/molodizhna-rada-pri-moz-ukrayini; обговорення у фокус-групах за участі студентів у межах викладання на кафедрі психології Приватного вищого навчального закладу «Медико-Природничий Університет», кафедрі стоматології Інституту післядипломної освіти Національного медичного університету імені О.О. Богомольця; узагальнення досвіду проходження інтернатури на базі Української військово-медичної академії.

Зроблено висновок про актуальність проблеми безбар’єрності медичної освіти, залучення бойових медиків до навчання за медичними спеціальностями. Водночас доцільно враховувати, що набутий практичний досвід може стати цінною основою для наукової та викладацької роботи. Залучення студентів-медиків з особливими освітніми потребами до дослідницької діяльності сприятиме покращенню їхнього психоемоційного стану, водночас активізує проведення актуальних досліджень, міжнародних проєктів, інноваційну діяльність, зокрема з питань доступності в медицині.

ПОРІВНЯННЯ ІНКЛЮЗИВНИХ СИСТЕМ ОСВІТИ ЗА КОМПЛЕКСНОЮ АНАЛІТИЧНОЮ МОДЕЛЛЮ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Ірина Орленко — Wed, 31 Dec 2025 15:08:07 +0200

Статтю присвячено порівнянню систем інклюзивної освіти Фінляндії, Швеції, Австрії, Чехії, Нідерландів, Ізраїлю та України за комплексною аналітичною моделлю, що охоплює контекстуальний, екосистемний і результативний виміри. Метою цього дослідження є здійснення системного, багатовимірного аналізу інклюзивних освітніх моделей різних країн світу за комплексною аналітичною моделлю Л. Прохоренко та О. Орлова з метою визначення ефективних підходів, інституційних рішень та практик, які можуть бути адаптовані для модернізації української інклюзивної освіти.

У статті показано вплив геополітичних умов, соціальної політики, рівня цифровізації та євроінтеграційних процесів на формування інклюзивних практик, а також роль університетів, муніципальних структур, мобільних мультидисциплінарних команд і механізмів фінансування «гроші ходять за дитиною». Виокремлено ключові тенденції формування інклюзивних практик, якими є раннє втручання, універсальний дизайн навчання, широке використання асистивних технологій, партнерство з батьками й міжвідомча координація. Показано, що українська модель розвивається в умовах війни, внутрішнього переміщення, кадрового дефіциту та нерівності ресурсів, проте має значний потенціал модернізації. Визначено, що найефективніші моделі світу характеризуються поєднанням трьох таких компонентів, як стійкого соціально-політичного контексту, розвиненої екосистеми підтримки та позитивних соціально-економічних результатів. Україна зараз перебуває в умовах надзвичайних викликів, але саме міжнародний досвід дає такі цінні орієнтири, як мультидисциплінарність, інноваційність, раннє втручання, цифровізація та партнерство з батьками. Окреслено напрями адаптації міжнародного досвіду через посилення системи ранньої підтримки, розвиток регіональних мереж та науково-методичних центрів, запровадження гнучкого фінансування й інтеграції психосоціальної підтримки в освітній процес для дітей з ООП.

ВІД БАР’ЄРІВ ДО МОЖЛИВОСТЕЙ: СУЧАСНІ ІННОВАЦІЇ У СФЕРІ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Леся Прохоренко, Олег Орлов — Wed, 31 Dec 2025 15:09:28 +0200

У статті досліджено процеси трансформації спеціальної освіти в контексті сучасних соціально-економічних і технологічних викликів, що визначають нові підходи до організації освітнього середовища для осіб з особливими освітніми потребами. Мета статті – виявлення актуальних проблем і викликів, пов’язаних із впровадженням нормативно-правових актів у практику спеціальної освіти, а також оцінка ефективності існуючих підходів і методів інтеграції інновацій у навчально-виховний процес. Особлива увага приділяється: аналізу чинних законодавчих та підзаконних нормативних актів у сфері спеціальної освіти; дослідженню механізмів їх впровадження у закладах освіти різних рівнів; виявленню прогалин і проблемних аспектів, які потребують науково обґрунтованих рішень; окресленню перспектив розвитку інклюзивної та спеціальної освіти з урахуванням сучасних суспільних викликів. Відзначено, що основними тенденціями трансформації спеціальної та інклюзивної освіти в Україні – є рух до інклюзії, персоналізації навчання, використання цифрових інструментів і підвищення кваліфікації педагогів. Акцентовано увагу на нормативній базі, яка регулює організацію освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зокрема положення законодавства України щодо інклюзивного навчання, створення безбар’єрного освітнього простору та ін.

Особливу увагу приділено створенню е-додатків для осіб з ООП, які, з одного боку, розглядаються як потужний інструмент розширення можливостей навчання, індивідуалізації освітнього процесу та комунікації між учасниками освітнього середовища, а з іншого – як цифровий інструмент, створення якого без належного супроводу різних фахівців буде спричиняти регрес дитини та викликати низку труднощів у навчанні.

Водночас акцентовано на проблемах кадрового забезпечення, потребі підвищення кваліфікації педагогів і розвитку цифрової компетентності фахівців.

Окремо окреслено інноваційні рішення щодо адаптації навчальних програм, впровадження спеціалізованого програмного забезпечення та використання сучасних педагогічних технологій. Результати дослідження свідчать про необхідність системного, комплексного підходу до модернізації спеціальної освіти, який має ґрунтуватися на принципах рівності, доступності, інклюзивності та гуманістичних цінностях освіти.

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛОГОДІАГНОСТИКИ ОСІБ ІЗ ЗАЇКАННЯМ

Юлія Рібцун, Світлана Долженко — Wed, 31 Dec 2025 15:10:55 +0200

У статті проаналізовано науково-теоретичні та експериментальні зарубіжні джерела щодо проблеми логодіагностики заїкання у дітей. Підкреслено, що саме дошкільний вік є сензитивним до появи різних мовленнєвих розладів, серед яких значне місце посідає заїкання. Це, своєю чергою, зумовлює необхідність своєчасного виявлення порушень мовленнєвої діяльності у дітей та застосування ефективних логопсихосинергетичних засобів корекції.

Метою статті є аналіз сучасних зарубіжних джерел з урахуванням прогностично валідних перспективних методів дослідження осіб із заїканням. Під час написання статті нами використовувались теоретичні методи, зокрема аналіз наукової психолого-педагогічної, спеціальної логопедичної, медичної літератури з досліджуваної проблеми.

Нами вивчено фізіологічну, лінгвістичну, біокібернетичну теорії, що розкривають механізми заїкання. Здійснено аналіз сучасних зарубіжних джерел з урахуванням прогностично валідних методів, що дало змогу виокремити принаймні шість напрямів перспектив діагностики заїкання. Проведено аналітичний огляд зарубіжних досліджень, який сприяв системному простеженню кореляції сучасних зарубіжних теорій, емпіричних досліджень і практичних викликів.

Підкреслено, що наразі загальноприйняті у зарубіжній практиці нейропсихологічні, біометричні діагностичні індикатори через проведення функціональної транскраніальної доплерографії, магнітно-резонансної томографії чи дифузійного тензорного зображення, що дає можливість оцінити цілісність білої речовини і міжпівкульну інтеграцію мозку, в українських наукових дослідженнях, на жаль, практично не застосовуються. Наголошено, що удосконалення вітчизняної спеціальної освіти потребує від учасників корекційно-розвивального процесу зусиль і ресурсів для мультикомандної взаємодії, засвідчує необхідність комплексного підходу до розроблення діагностичних критеріїв, що має враховувати як загальні, так і часткові параметри порушень розвитку.

Сучасна епістемологія мовленнєвих розладів вимагає від вітчизняних емпіричних підходів більшої методологічної гнучкості: переходу від опису до інтерпретації, від одиничного клінічного випадку – до структурного аналізу мовленнєвих процесів. Залучення до діагностичного арсеналу не тільки логопедичних, а й нейрокогнітивних індикаторів, логопсихосинергетичних параметрів і психофізіологічних методик (ритмостимуляційні тести) дало б змогу глибше зрозуміти природу заїкання в дошкільному віці, забезпечуючи не лише практичну, а й науково обґрунтовану діагностику.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ КОНФЛЮЕНЦІЇ У СІМЕЙНИХ ВЗАЄМИНАХ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Оксана Романенко — Wed, 31 Dec 2025 15:12:27 +0200

Метою статті є визначення феноменології конфлюенції у сімейних взаєминах дітей з особливими освітніми потребами та вплив цього явища на процес їх особистісного розвитку. Здійснено аналіз сучасних досліджень, присвячених процесу соціальної адаптації дітей з особливими потребами до шкільного періоду. Розглянуто психологічні концепції конфлюенції та сепарації, їх механізми та чинники. Здійснено категоризацію таких понять, як «прив’язаність», «диференціація Я» та «дитячо-батьківські взаємини», що безпосередньо пов’язані з поняттям психологічної сепарації. Розкрито роль психологічної сепарації дитини від батьків, що виступає важливою умовою її індивідуалізації та особистісного розвитку, забезпечує успішну адаптацію дитини до вторинних інститутів соціалізації. Представлено результати досліджень, що дали змогу виявити перешкоди формування сепарації у дітей з особливими освітніми потребами. Аргументовано, що провідну роль у формуванні конфлюенції відіграє несприятливий стиль сімейного виховання, передусім, гіперпротекції, який призводить до зниження особистісної та пізнавальної активності дитини та ускладнює процес індивідуалізації. Окреслено напрями просвітницької роботи з батьками дітей з особливими освітніми потребами як умови їхнього залучення до єдиної команди у процесі соціалізації дитини під час входження в інклюзивний освітній простір: обговорення об’єктивного потенціалу розвитку дитини, повідомлення батькам результатів моніторингу динаміки соціально-психологічної адаптації дитини з особливими потребами в інклюзивному класі, перебігу її психічного та соціального розвитку; інформування батьків щодо визначення шляхів саморозвитку та самовиховання дитини; розкриття ролі впливу різних стилів сімейного виховання на формування особистості дитини. Просвітницька робота з батьками дітей з особливими потребами має бути специфічною за змістом та методами, ґрунтуватися на оновленні та модифікації психолого-педагогічних знань, з визначенням шляхів їх реалізації в сучасних умовах навчання, соціалізації, життєдіяльності дитини.

ЗАСАДИ МЕТОДИКИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ ПРИ ПОРУШЕННЯХ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ У ДІТЕЙ

Наталія Суховієнко — Wed, 31 Dec 2025 15:14:20 +0200

У положеннях наукової статті наведено теоретичні та практичні аспекти методики корекційного впливу на дітей, які мають порушення розвитку мовлення. Метою статті є аналіз засадничих ідей методики корекційної роботи при порушеннях мовленнєвого розвитку. Окреслено специфіку проблематики, її актуальність в сьогоденній гуманітарній науці й освіті, а також зазначено про нові аспекти розгляду теми з огляду на виклики сьогодення. Методами дослідження є компаративістика, аналіз, систематизація, порівняння, які дали змогу проаналізувати український досвід, виділити ключові аспекти та систематизувати результати вивчення. Зазначено про значущість мовленнєвих порушень і їх всеосяжний вплив на розвиток особистості дитини. Відмічено зв’язок розвитку мовлення і показників психічного та інтелектуального здоров’я. Проаналізовано теоретичні засади організації корекційної роботи, визначено підходи. Наведено загальні етапи корекції мовленнєвих порушень. Окреслено напрями реалізації корекційного впливу на дітей із мовленнєвими порушеннями. Наведено задачі, які є спільними для усіх мовленнєвих порушень і виокремлено конкретні завдання для поширених мовленнєвих порушень (алалія, афазія, дизартрія, ринолалія, загальне недорозвинення мовлення). Проаналізовано інноваційні технології, які можна залучати в корекційну роботу, наведено переваги і недоліки кожної групи, наведено приклади. Наголошено на важливості різноманіття засобів для всебічного корекційного впливу на порушення мовлення дитини. Для прикладу проаналізовано логоритміку. Наведено загальні аспекти як загальні принципи, що становлять основу методики корекційної роботи. Перспективними залишаються питання нейропсихологічних особливостей конкретної дитини для більш повного врахування відмінностей в когнітивному стилі чи ступені нейродинамічної незрілості дитини.

ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ПОЛІТИКИ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ: ДОСВІД, МОДЕЛІ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ КЕРІВНИКІВ

Олег Хотенюк — Wed, 31 Dec 2025 15:16:01 +0200

Статтю присвячено комплексному аналізу формування інклюзивної політики в українських закладах освіти, визначаються ключові виклики, моделі й управлінські механізми, необхідні для успішного впровадження інклюзії. Підкреслюється актуальність теми в умовах трансформації освітньої системи та посилення державного курсу на забезпечення рівного доступу до якісної освіти для всіх учнів, зокрема дітей з особливими освітніми потребами.

У статті розкрито сутність поняття «інклюзивна політика», яке трактується як цілісна система управлінських, педагогічних і організаційних рішень, спрямованих на створення безбар’єрного, різноманітного та підтримувального освітнього середовища. Наголошено, що сучасне розуміння інклюзії охоплює не лише інтеграцію дітей з ООП, а й ширшу концепцію соціальної справедливості й поваги до різноманіття .

Автор аналізує сучасний стан інклюзивних процесів, відзначаючи водночас досягнення (розширення мережі ІРЦ, зростання кількості інклюзивних класів, розвиток команд супроводу) і перешкоди, серед яких кадровий дефіцит, ресурсні обмеження та стереотипи у шкільних спільнотах. Значну увагу приділено управлінським моделям формування інклюзивної політики, що включають модель доступного середовища, модель командної взаємодії, модель управління якістю інклюзивних послуг та модель внутрішньої професійної підтримки педагогів .

У статті представлено чіткий алгоритм дій для керівника закладу освіти – від оцінювання потреб та формування команди супроводу до розроблення локальних документів, налагодження міжвідомчої співпраці та впровадження системи моніторингу. Наведено практичні рекомендації щодо ефективного лідерства, управління змінами, організації професійного розвитку педагогів і формування інклюзивної культури.

Робота має практичне значення для керівників закладів освіти, адже пропонує інструменти та моделі, які сприяють створенню сталого, ціннісно орієнтованого середовища рівних можливостей у сучасній українській школі.

ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ СТАН БАТЬКІВ І ПОВЕДІНКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА У ПОРІВНЯННІ З СІМ’ЯМИ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ТИПОВИМ РОЗВИТКОМ

Марина Дігтенко — Wed, 31 Dec 2025 15:17:27 +0200

У статті представлено результати комплексного емпіричного дослідження психоемоційного стану батьків та адаптаційно-поведінкових особливостей дітей із синдромом Дауна в умовах воєнного часу з порівняльним аналізом сімей, які виховують дітей з типовим розвитком. Актуальність дослідження зумовлено зростанням психоемоційного навантаження на сім’ї внаслідок тривалого впливу воєнних стресорів та недостатньою кількістю вітчизняних досліджень, що поєднують аналіз психологічного стану батьків і поведінкових характеристик дітей у межах єдиного емпіричного дизайну.

Дослідження проводилося у липні–вересні 2024 року в онлайн-форматі за участю 70 батьків дітей із синдромом Дауна та 86 батьків дітей з типовим розвитком із різних регіонів України. Для оцінки психоемоційного стану батьків використовувалися стандартизовані опитувальники GAD-7 та PHQ-9, а адаптаційно-поведінкові особливості дітей вивчалися за методикою ABCID. Аналіз даних здійснювався з використанням методів описової статистики та t-критерію Стьюдента (p < 0,05).

Результати дослідження показали, що батьки дітей із синдромом Дауна мають статистично значущо вищий рівень депресивних проявів (PHQ-9: mean = 10,06) порівняно з батьками дітей з типовим розвитком (mean = 6,60; p < 0,05), а також тенденцію до більшої емоційної напруженості за показниками тривожності (GAD-7: mean = 5,87 і 5,41 відповідно). За результатами батьківської оцінки виявлено статистично значущі відмінності в адаптаційно-поведінковому профілі дітей із синдромом Дауна: нижчі показники комунікації (mean = 8,40 проти 10,43), адаптації в побуті (mean = 6,90 проти 10,90), адаптації в громаді (mean = 2,23 проти 5,17), соціальної адаптації (mean = 6,47 проти 10,93) та загального рівня адаптації (mean = 24,00 проти 37,44; p < 0,05). Водночас у дітей із синдромом Дауна зафіксовано вищі рівні астенії (mean = 4,77 проти 2,05), соматизації (mean = 2,17 проти 0,74), психотизму (mean = 1,20 проти 0,36) та невротизації (mean = 21,93 проти 9,96; p < 0,05). За шкалами обсесійно-компульсивних проявів, депресії та демонстративної поведінки статистично значущих міжгрупових відмінностей не виявлено.

Отримані результати дають змогу розглядати психоемоційний стан батьків як важливий контекстний чинник адаптивної поведінки дітей. Підвищені показники тривожності та депресивних проявів у батьків можуть супроводжуватися зниженням ресурсів сімейної підтримки та менш сприятливим емоційним кліматом, що пов’язано з нижчими адаптаційними показниками та вищою емоційно-поведінковою напруженістю у дітей. У сім’ях, які виховують дітей із синдромом Дауна, цей зв’язок проявляється інтенсивніше внаслідок додаткового хронічного навантаження, тоді як у сім’ях дітей з типовим розвитком діють більш стабільні компенсаторні ресурси. Результати дослідження підкреслюють необхідність розробки комплексних, сімейно орієнтованих програм психологічного супроводу, спрямованих на одночасну підтримку батьків і розвиток адаптаційних ресурсів дітей в умовах тривалої соціальної нестабільності.

ПОРУШЕННЯ СЕНСОРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА: ПРИЧИНИ, ПРОЯВИ ТА КОРЕКЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ

Олена Мамічева, Юлія Бутко — Wed, 31 Dec 2025 15:19:02 +0200

У статті розглянуто проблему порушень сенсорної інтеграції у дітей з розладами аутистичного спектра (РАС) як одну з провідних причин дезорганізації поведінки, труднощів навчання та уповільнення мовленнєвого розвитку. Сенсорна інтеграція трактується як базовий механізм упорядкування відчуттів у центральній нервовій системі, що забезпечує формування адаптивних відповідей та здатність до планування дій. На основі класичних положень Дж. Айрес і сучасних досліджень окреслено роль вестибулярної, тактильної та пропріоцептивної систем як «організуючого центру» сенсомоторних процесів. Проаналізовано типові симптоми сенсорної дисфункції у дітей з РАС: гіперчутливість і гіпочутливість до стимулів, труднощі з постуральним контролем, зниження точності сенсорної дискримінації, порушення довільної регуляції та уваги. Показано, що сенсорні порушення мають системний характер і пов’язані з нерівномірністю розвитку вищих психічних функцій, що ускладнює опанування навчальних і побутових навичок. Окреслено міждисциплінарні підходи до корекції: логопедичні та ерготерапевтичні втручання на засадах Ayres Sensory Integration®, сенсомоторні ігри та вправи з цілеспрямованою вестибулярною стимуляцією, дозованою тактильною модуляцією та пропріоцептивним навантаженням. Узагальнено результати сучасних робіт 2022–2025 рр., які підтверджують ефективність втручань ASI® у поліпшенні індивідуалізованих цілей, рівня участі, рівноваги, виконавчих функцій і соціальної взаємодії у дітей з РАС. Наголошено на важливості раннього скринінгу сенсорних порушень та розробленні індивідуальних сенсорних профілів для планування терапії. Зроблено висновок, що інтеграція сенсорно‑орієнтованих методик у комплексні програми супроводу є превентивним чинником вторинних ускладнень і сприяє стійким позитивним змінам у мовленнєвому, когнітивному та соціально‑емоційному розвитку.

ПРОЯВИ ПСИХОТРАВМИ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: ДІАГНОСТИЧНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ

Денис Прохоренко — Wed, 31 Dec 2025 15:20:28 +0200

Метою статті є теоретичне обґрунтування особливостей прояву та наслідків психотравми у дітей з особливими освітніми потребами, експериментальне визначення критеріїв і підходів до їх діагностики та психологічної підтримки з урахуванням специфіки розвитку цієї категорії дітей. У дослідженні застосовано теоретичний аналіз наукових джерел з клінічної психології, нейропсихології та спеціальної педагогіки, порівняльно-узагальнювальний підхід, а також метод структурно-функціональної інтерпретації проявів психотравми у дітей з ООП. З’ясовано, що специфіка психофізичного розвитку, обмежений комунікативний досвід, труднощі самовираження та низька стресостійкість посилюють чутливість цієї групи дітей до травуючих впливів. Визначено, що психотравмуючі реакції в дітей з ООП часто набувають атипових, приглушених або поведінково орієнтованих форм, що ускладнює їх своєчасне розпізнання без застосування адаптованих психодіагностичних методик. Теоретично обґрунтовано взаємозв’язок між типом порушення розвитку та характером переживання травматичного досвіду. Виокремлено чотири ключові сфери – емоційну, когнітивну, поведінкову та соціальну, які є найбільш вразливими до впливу стресових подій. Обґрунтовано важливість міждисциплінарного підходу до діагностики психотравми, що інтегрує знання клінічної психології, нейропсихології та спеціальної педагогіки, а також значення освітнього середовища як простору безпеки та підтримки. Доведено доцільність використання узагальнених критеріїв оцінювання психотравматичних наслідків без прив’язки до конкретних нозологій, що дає змогу уникнути стигматизації та забезпечити індивідуальний підхід у психокорекційній роботі. Зроблено висновок про необхідність системного та індивідуального підходу в процесі роботи з подолання наслідків психотравми в дітей з ООП, які передбачають підтримку їхнього емоційного, когнітивного, поведінкового та соціального функціонування.

ПСИХОКОРЕКЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОПТИМІЗАЦІЇ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ, САМОВИРАЖЕННЯ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Олена Чеботарьова, Наталiя Білецька — Wed, 31 Dec 2025 15:21:50 +0200

У статті представлено системний аналіз сучасних зарубіжних та вітчизняних психокорекційних технологій, що застосовуються в освітньо‑реабілітаційному середовищі для оптимізації психічного розвитку, самовираження та соціалізації дітей з особливими освітніми потребами. Розкрито теоретичні засади та практичний досвід упровадження сенсорних, нейропсихологічних, комунікативних, арт‑терапевтичних та ігрових методик у діяльності Освітньо‑соціально‑культурного центру Комунального закладу Львівської обласної ради «Багатопрофільний навчально‑реабілітаційний центр Святого Миколая». Обґрунтовано необхідність використання спеціальних психокорекційних технологій та методик для дітей з тяжкими порушеннями психофізичного розвитку, спрямованих на стимулювання пізнавальних процесів, активізацію прогностичних функцій, розвиток сенсорної інтеграції та моторики, зниження рівня тривожності, формування впевненості у власних можливостях, а також на розвиток навичок соціальної взаємодії, альтернативної та додаткової комунікації. Охарактеризовано сучасні успішні практики навчання учнів з ООП, що передбачають застосування індивідуального та диференційованого підходів під час корекційно-розвивальних занять. Представлено узагальнений досвід та методичні рекомендації щодо організації спеціального корекційно-розвивального освітнього середовища, використання спеціальних методів та прийоми навчання дітей з тяжкими порушеннями психофізичного розвитку.

На основі проведеного експериментального дослідження доведено доцільність комплексного психолого‑педагогічного підходу як умови гармонійного розвитку, формування життєво необхідних навичок та успішної соціальної інтеграції дітей з ООП.

Окреслено перспективи подальших досліджень, що полягають у: розробленні та апробації нових психокорекційних програм, що враховують індивідуальні особливості дітей з різними типами порушень розвитку; удосконаленні методичного забезпечення для педагогів і батьків, спрямованого на ефективне використання інноваційних технологій в освітньому середовищі; проведенні досліджень для оцінки стійкості отриманих результатів та їхнього впливу на подальшу соціалізацію дітей; інтеграції психокорекційних технологій у міждисциплінарні програми, що поєднують педагогіку, психологію, медицину та соціальну роботу; поширенні успішних практик у закладах інклюзивної та спеціальної освіти, а також у громадських ініціативах, спрямованих на підтримку, навчання та розвиток дітей з ООП.

ФОРМУВАННЯ УСНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ: ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД

Володимир Шевченко, Людмила Перкова — Wed, 31 Dec 2025 15:23:21 +0200

У статті представлено практичний досвід формування усного мовлення дітей порушеннями слуху в умовах дистанційного навчання, що набуло особливої актуальності в період пандемії COVID-19 та воєнного стану в Україні. Зазначено, що зміна формату навчання виявила як педагогічні, так і організаційні труднощі, пов’язані з відсутністю безпосереднього контакту між сурдопедагогом і дитиною, недостатньою кількістю адаптованих навчальних матеріалів, а також потребою в тіснішій взаємодії між педагогом і родиною. У статті розкрито специфіку професійної діяльності вчителя-практика, спрямованої на розвиток слухо-зоро-тактильного сприймання мовлення, формування вимови, активного та пасивного словника, а також створення мовленнєвого середовища в домашніх умовах.

У статті наголошується, що дистанційне навчання дітей із сенсоневральною туговухістю може бути не лише вимушеною формою організації освітнього процесу, а й ефективним інструментом удосконалення методик сурдопедагогічної практики. Доведено, що за умови продуманої організації занять, чіткої системи комунікації, партнерства з родиною та системного контролю результатів навчання можливо забезпечити стабільну динаміку розвитку мовлення та комунікативних навичок дитини. У результаті багаторічної спільної роботи сурдопедагога і матері учня було досягнуто позитивних змін у розвитку слухового сприймання, розширенні словникового запасу, удосконаленні вимови, формуванні діалогічного мовлення та підвищенні рівня соціальної активності дитини. Цей досвід підтверджує необхідність перегляду підходів до підготовки сурдопедагогів у напрямі формування їхньої цифрової, комунікативної та консультативної компетентності, а також розвитку педагогічної гнучкості в умовах сучасного освітнього середовища.

Отже, стаття узагальнює практичний досвід, який може бути використаний як методичний орієнтир для фахівців спеціальної та інклюзивної освіти. Результати роботи підтверджують, що інтеграція сучасних технологій, індивідуалізація навчального процесу та партнерство з родиною є ключовими умовами формування усного мовлення у дітей з порушеннями слуху. Представлений досвід має не лише прикладне, а й науково-практичне значення, оскільки відображає тенденції розвитку спеціальної освіти в умовах диджиталізації й соціальних трансформацій.

ВПЛИВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕРГОНОМІЧНИХ УМОВ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ЕМОЦІЙНУ РЕГУЛЯЦІЮ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Юрій Крамчанінов — Wed, 31 Dec 2025 15:24:44 +0200

У статті розглянуто вплив організаційно-ергономічних умов освітнього середовища на емоційну регуляцію дітей дошкільного віку з розладами аутистичного спектра (РАС). Освітнє середовище розглядається як активний психологічний чинник, що опосередковує емоційний стан, поведінкові прояви та здатність дитини до саморегуляції в умовах інклюзивного закладу дошкільної освіти. Особливу увагу приділено ролі просторово-предметної організації, сенсорних параметрів та передбачуваності режиму як умов формування психологічної безпеки для дітей з РАС.

Дослідження ґрунтується на аналізі сучасних українських наукових публікацій та інтерпретації результатів спостережень, проведених в умовах інклюзивних закладів дошкільної освіти. Отримані результати засвідчують, що структуроване освітнє середовище, чітке зонування відповідно до видів діяльності, зниження сенсорного навантаження та організаційна передбачуваність сприяють зменшенню тривожності, емоційної напруги та дезадаптивних форм поведінки у дітей з РАС. Такі організаційно-ергономічні умови позитивно впливають на емоційну рівновагу, підвищують залученість дітей в освітній процес та підтримують їхню психологічну стабільність.

Зроблено висновок про доцільність розгляду організаційно-ергономічних умов як системного компоненту інклюзивного освітнього середовища, що має істотне значення для формування емоційної регуляції дітей дошкільного віку з розладами аутистичного спектра.

ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

Світлана Литовченко, Світлана Кульбіда — Wed, 31 Dec 2025 15:26:09 +0200

У сучасній системі освіти дітей з особливими освітніми потребами є заклади освіти, які володіють значним потенціалом для розроблення інноваційних освітніх моделей. Інститут спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України тривалий період плідно співпрацює з колективом Комунального закладу Львівської обласної ради «Підкамінська спеціальна школа з поглибленою професійною підготовкою». Школа є експериментальним майданчиком Інституту, укладено угоду про співпрацю, у ході якої розробляються сучасні підходи, інноваційні технології навчання учнів з особливими освітніми потребами. Підкамінська спеціальна школа однією з перших запровадила професійну підготовку учнів з порушеннями слуху за затребуваними спеціальностями, на її базі було реалізовано всеукраїнський науково-педагогічний експеримент.

Мета статті: презентація інноваційної моделі спеціального закладу освіти на прикладі роботи Комунального закладу Львівської обласної ради «Підкамінська спеціальна школа з поглибленою професійною підготовкою».

Методи дослідження: методи теоретичного аналізу літературних джерел; аналізу нормативно-правових документів, матеріалів експериментальної роботи; вивчення та узагальнення вітчизняного та міжнародного досвіду організації освітнього середовища для учнів з порушеннями слуху.

За результатами всеукраїнського науково-педагогічного експерименту на базі Підкамінської спеціальної школи розроблено та апробовано інноваційну модель закладу нового типу – спеціальної загальноосвітньої школи, яка надає відповідний рівень професійної освіти, визначено завдання, форми та методи роботи з професійної підготовки учнів відповідно до кожної ланки освіти. Важливими умовами визначено дотримання практичного, прикладного спрямування викладання основ наук у школах для дітей з порушенням слуху, забезпечення наступності між загальноосвітньою та професійною підготовкою, підсилення міжпредметних та внутрішньопредметних зв’язків із врахуванням знань, які формуються на всіх уроках.

ДЕНВЕРСЬКА МОДЕЛЬ РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДИТИНИ З РАС

Вікторія Міронова — Wed, 31 Dec 2025 15:27:32 +0200

У статті обґрунтовано потенціал Денверської моделі раннього втручання (Early Start Denver Model, ESDM) як психолого-педагогічного інструменту формування соціально-комунікативної компетентності дітей із розладами аутистичного спектра (РАС). На основі аналізу міжнародних та українських наукових джерел, а також сучасних підходів до раннього втручання, розкрито ключові компоненти ESDM, що забезпечують розвиток комунікативних функцій, соціальної залученості, спільної уваги, імітації та емоційної взаємодії. Окреслено психолого-педагогічні механізми, які лежать в основі ефективності моделі, та охарактеризовано її можливості впровадження в закладах дошкільної освіти.

СИМВОЛІКА КОЛЬОРУ В АРТТЕРАПІЇ: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СПРИЙНЯТТЯ ОСОБАМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Андрій Пех — Wed, 31 Dec 2025 15:28:48 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз символіки кольору в арттерапії, проаналізовано її значення для психоемоційного розвитку осіб з особливими освітніми потребами (ООП). Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні символіки кольору в арттерапії та визначенні її значення для психоемоційного розвитку осіб з особливими освітніми потребами. Використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз наукових джерел з психології, арттерапії, нейропсихології та культурології; порівняльно-історичний метод для вивчення змін у культурних і гендерних кодах кольору; контент-аналіз праць, присвячених особливостям сприйняття кольору в дітей з аутистичним спектром, РДУГ та інтелектуальними порушеннями; системно-структурний метод для узагальнення властивостей кольору як сенсорного та символічного компонента арттерапії; інтерпретаційно-аналітичний метод для формування принципів трактування колірної символіки в корекційно-розвивальній роботі.

Обґрунтовано психофізіологічні, культурно-історичні й особистісні аспекти сприйняття кольору, окреслено місце кольору в теоретичних моделях арттерапії дітей з особливими потребами. Розкрито подвійний статус кольору як сенсорного стимулу й символічної мови, що опосередковує переживання, пов’язані з тривогою, агресією, безпекою, довірою, надією. Окрему увагу приділено історичній мінливості гендерно-культурних кодів кольору, зокрема трансформації уявлень про рожевий, блакитний і фіолетовий кольори в європейській традиції та значенню цих змін для інтерпретації дитячої творчості в умовах спеціальної та інклюзивної освіти. Теоретично обґрунтовано психологічні особливості сприйняття кольору в дітей з розладами аутистичного спектра, РДУГ та інтелектуальними порушеннями, підкреслено ризики прямолінійного трактування колірних виборів без урахування індивідуального й соціального контексту. Наголошено, що колірні преференції можуть відображати не лише емоційний стан, а й сенсорні потреби, досвід взаємодії з довкіллям і культурні впливи, що є важливим у роботі з дітьми різних категорій ООП. Запропоновано систему принципів інтерпретації символіки кольору в арттерапії, серед яких індивідуалізованість, культурна чутливість, контекстуальність і поєднання діагностичного та корекційного підходів. Зазначено, що застосування цих принципів дає змогу підвищити ефективність арттерапевтичних методик та інтегрувати їх у сучасні програми спеціальної й інклюзивної освіти, забезпечуючи більше розуміння емоційних станів дітей та підтримку їхнього розвитку.

PSYCHOLINGUISTIC FEATURES OF SPEECH AND EMOTIONAL DEVELOPMENT IN CHILDREN WITH INTELLECTUAL DISABILITIES, AUTISM SPECTRUM DISORDERS, AND SELECTIVE MUTISM

Крістіна Тороп, Тетяна Дрюк, Анастасія Дрюк — Wed, 31 Dec 2025 15:30:03 +0200

У статті здійснено спробу описати психолінгвістичні особливості мовленнєвого та емоційного розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями, розладами аутистичного спектра та селективним мутизмом. Дослідження ґрунтується на аналізі мовленнєвих проявів, емоційно-комунікативних реакцій та стратегій опрацювання мовної інформації з-за допомогою моделі емоційної регуляції й сучасних уявлень науковців про нейробіологічні механізми, які пов’язані з роботою мигдалин та медальної скроневої частки – структури, які відіграють вирішальну роль у кодуванні емоційно значущих мовних сигналів. Зокрема, спираючись на актуальні емпіричні дослідження, у статті висвітлено, що ігрові, візуальні та психолінгвістично структуровані методики можуть істотно підтримувати розвиток дітей з інтелектуальним порушеннями, аутизмом чи селективним мутизмом. Запропонований комплекс інтервенцій спрямовано на активізацію розвитку ключових мовних рівнів – фонологічного, семантичного, морфологічного, наративного – одночасно регуляцією афективних процесів, зменшенням інтенсивності тривожних проявів і підсилення мовленнєвої мотивації дитини. Автори статті наголошують на потребі подальших емпіричних робіт і розробленні спеціалізованих програм підготовки майбутніх педагогів.

Перспективи дослідження полягають у подальшому розробленні та апробації програм психологічної й психолінгвістичної підтримки, спрямованих на посилення психологічної стійкості, розвитку мовленнєвої діяльності й формування адаптивних комунікативних стратегій у дітей з інтелектуальними порушеннями, розладами аутистичного спектра та селективним мутизмом.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПСИХОЛОГА

Олександр Череда — Wed, 31 Dec 2025 15:31:28 +0200

Статтю присвячено детальному аналізу сучасних підходів до формування професійної компетентності психологів закладів спеціальної освіти, підкреслюючи їхню значущість у забезпеченні якісної та етичної психологічної практики. В умовах стрімких суспільних змін та зростаючих вимог до фахівців у сфері психічного здоров’я професійна компетентність психологів закладів спеціальної освіти стає ключовим фактором ефективної роботи психологів. У статті детально розглянуто різноманітні сучасні методи, що використовуються для розвитку цієї компетентності, та проаналізовано їхню ефективність. Серед них: компетентнісний підхід, який є основою сучасної психологічної освіти та орієнтований на набуття практичних навичок і знань; досвідчене навчання, що сприяє глибшому засвоєнню матеріалу через практичну діяльність та рефлексію; симуляційні технології, які надають безпечне середовище для відпрацювання клінічних навичок та отримання зворотного зв’язку; супервізія, що є важливим інструментом професійного розвитку та підтримки психологів закладів спеціальної освіти на різних етапах їхньої кар’єри; та безперервний професійний розвиток, який забезпечує постійне оновлення знань та вдосконалення навичок відповідно до сучасних вимог. Особливу увагу приділено інтеграції цих підходів у процес підвищення кваліфікації психологів закладів спеціальної освіти, а також висвітлено актуальність дослідження в контексті реформування української системи освіти, яка прагне відповідати європейським та світовим стандартам у галузі психологічної підготовки. Стаття розкриває важливість подальших наукових досліджень у сфері розробки стандартизованих та надійних інструментів для об’єктивної оцінки рівня професійної компетентності психологів, що є необхідним для забезпечення якості психологічних послуг та захисту інтересів суспільства.