Особлива дитина: навчання і виховання

ТРАВМІВНИЙ ДОСВІД ВІЙНИ ТА ЙОГО ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ: ВИКЛИКИ Й РЕСУРСИ АДАПТАЦІЇ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Леся Прохоренко — 2026-10-26

Війна є надзвичайно потужним психотравмувальним чинником, наслідки якого позначаються на емоційному, когнітивному та соціальному функціонуванні людини. Воєнні втрати охоплюють не лише втрату близької людини, а й втрату безпеки, житла, звичного способу життя, доступу до освіти, соціальних зв’язків, стабільності та відчуття передбачуваності майбутнього. Особливої уваги потребують особи з особливими освітніми потребами (ООП), оскільки їхня вразливість до стресових подій посилюється особливостями розвитку, порушеннями комунікації, труднощами саморегуляції, залежністю від підтримки дорослих та зміною звичного освітнього й соціального середовища.

У статті розглянуто основні психологічні наслідки воєнних втрат для осіб з ООП, визначено ключові виклики їхньої адаптації та охарактеризовано ресурси, які можуть сприяти відновленню психологічного благополуччя. Особливу увагу приділено значенню підтримувального соціального середовища, стабільності, індивідуалізації психологічної допомоги, доступності комунікації та залученню родини й фахівців мультидисциплінарної команди.

Обґрунтовано, що особливого значення набуває міждисциплінарна взаємодія психологів, педагогів, фахівців інклюзивного навчання, медичних і соціальних працівників, а також родини. Такий підхід дає змогу врахувати комплексність потреб осіб з ООП та створити умови для довготривалого психологічного відновлення. Перспективним напрямом подальших досліджень є вивчення довготривалих траєкторій психологічної адаптації різних категорій осіб з ООП, а також розроблення та емпірична перевірка спеціалізованих програм психосоціальної підтримки в умовах війни та післявоєнного відновлення.

БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ В ОСВІТІ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ: РЕАЛЬНІСТЬ І ПОПУЛІЗМ

Світлана Миронова — 2026-10-26

У статті актуалізовано проблему забезпечення безбар’єрності в освіті дітей з інтелектуальними порушеннями як важливої умови реалізації їхнього права на якісну освіту, розвиток і соціалізацію. Метою дослідження є аналіз реального стану безбар’єрності в освіті дітей з інтелектуальними порушеннями. Застосовано аналіз нормативних і наукових джерел, вивчення сучасної освітньої практики, опитування фахівців спеціальної та інклюзивної освіти і батьків дітей з інтелектуальними порушеннями. Встановлено, що, попри нормативне закріплення принципів безбар’єрності, у практиці освіти дітей з інтелектуальними порушеннями зберігається комплекс перешкод, які обмежують повноцінну реалізацію їхніх освітніх потреб. Серед найбільш вагомих бар’єрів визначено суспільні стереотипи, пізнє виявлення труднощів розвитку, недостатню доступність раннього втручання, формалізацію окремих аспектів інклюзивного навчання, недосконалість навчально-методичного забезпечення, недостатню спеціальну підготовку педагогів та асистентів учителя, відсутність системного супроводу дитини спеціальним педагогом, невідповідність освітнього середовища потребам дітей із різним ступенем інтелектуальних порушень і недостатню підтримку після завершення шкільної освіти. Окрему увагу приділено проблемі безбар’єрної комунікації та використанню професійної термінології. Обґрунтовано, що прагнення до безбар’єрності не повинно призводити до механічного вилучення фахових понять без урахування їхнього наукового змісту та функціонального призначення. Визначено шляхи подолання виявлених бар’єрів: розвиток раннього втручання, збереження та оптимізацію системи спеціальної освіти, удосконалення нормативного й навчально-методичного забезпечення інклюзивного навчання, посилення ролі спеціального педагога, підвищення спеціальної компетентності педагогічних працівників, забезпечення наступності психолого-педагогічної та соціальної підтримки.

ПІДТРИМКА СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ: КОМАНДНИЙ ПІДХІД ТА ВАЖЛИВІ ВЕКТОРИ

Віталій Литовченко — 2026-10-26

Проблема створення інклюзивного освітнього середовища є актуальною та перспективною для української медичної освіти в умовах викликів воєнного часу та перспектив повоєнного відновлення. Водночас необхідно враховувати як прогресивний зарубіжний досвід, так і об’єктивні реалії, у яких розвивається українська медична освіта та медична галузь.

Метою статті є представити актуальні аспекти інклюзії у вищий медичній освіті, зокрема важливі вектори та командний підхід до організації інклюзивного середовища у медичних закладах освіти, супроводу студентів з особливими освітніми потребами.

Основними методами визначено: теоретичний аналіз публікацій, представлених у наукових виданнях, включених до наукометричних баз даних PubMed, Scopus, Web of Science, Index Copernicus, Ulrich’s Periodicals; аналіз інформаційних матеріалів України та інших країн; узагальнення досвіду роботи у складі Молодіжної ради при Міністерстві охорони здоров’я України; обговорення у фокус-групах студентів у межах викладання на кафедрі стоматології Інституту післядипломної освіти Національного медичного університету імені О.О. Богомольця; узагальнення досвіду проходження інтернатури на базі Української військово-медичної академії.

Схарактеризовано важливі вектори доступності медичної освіти: створення можливостей для української молоді, зокрема із числа ветеранів, здобувати якісну і доступну медичну освіту, що дасть змогу розвивати українську медичну галузь відповідно до кращих європейських стандартів, а також відповідати на значні виклики, зумовлені воєнним станом; розвиток інклюзивного освітнього середовища для здобувачів освіти з особливими освітніми потребами та відповідного супроводу під час навчання; залучення здібних іноземних студентів, що дозволить підтримати матеріально-технічну базу університетів тощо. Водночас необхідним є командний підхід до організації підтримки студентів з особливими освітніми потребами в медичних закладах освіти, що передбачає залучення різногалузевих фахівців, представників громадських організацій, стейкхолдерів, майбутніх абітурієнтів та здобувачів освіти.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ ДО ВЗАЄМОДІЇ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ: КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

Катерина Коляденко — 2026-10-26

У статті розглянуто проблему підготовки майбутніх лікарів до професійної взаємодії з дітьми з особливими потребами в контексті сучасної медичної освіти та спеціальної психології. Особливу увагу приділено дітям із тяжкими хронічними дерматозами, для яких медична допомога передбачає не лише діагностику та лікування захворювання, а й урахування психологічного стану, больового досвіду, комунікативних труднощів, соціального функціонування та ролі сім’ї у тривалому догляді. Як модельну клінічну ситуацію використано бульозний епідермоліз, що дає можливість продемонструвати взаємозв’язок клінічних, психологічних і соціальних аспектів професійної діяльності лікаря.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати клініко-психологічний підхід до підготовки майбутніх лікарів до взаємодії з дітьми з особливими потребами та розробити структурно-функціональну модель його реалізації у процесі вивчення дерматології.

Методи дослідження: аналіз та узагальнення наукової літератури з питань медичної освіти, спеціальної психології, дитячої дерматології, педіатричної комунікації та сімейно-орієнтованої допомоги; аналіз сучасних рекомендацій щодо медичного і психосоціального супроводу дітей із бульозним епідермолізом; систематизація професійних завдань лікаря; педагогічне моделювання.

Результати дослідження. Визначено чотири взаємопов’язані компоненти готовності майбутнього лікаря до роботи з дітьми з особливими потребами: клінічний, психологічний, комунікативний та сімейно-орієнтований. Запропоновано поетапний клініко-психологічний кейс, який передбачає послідовний перехід від аналізу клінічної ситуації та встановлення діагностичної гіпотези до оцінювання психологічних реакцій дитини, вибору відповідної комунікативної стратегії, взаємодії з батьками та визначення необхідності мультидисциплінарної допомоги. Обґрунтовано доцільність оцінювання сформованості відповідних компетентностей на репродуктивному, аналітичному, практично-комунікативному та інтегративному рівнях.

Висновки. Інтеграція медичної освіти та спеціальної психології під час викладання дерматології сприяє формуванню більш цілісної професійної готовності майбутнього лікаря до роботи з дітьми з особливими потребами. Бульозний епідермоліз може використовуватися як модельний клініко-психологічний кейс для розвитку клінічного мислення, професійної комунікації, сімейно-орієнтованого підходу та здатності враховувати індивідуальні потреби дитини.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СВІДОМОСТІ В ОСВІТІ ДІТЕЙ З МЕНТАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ: ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Ірина Матющенко — 2026-10-26

Стаття висвітлює педагогічні аспекти реалізації принципу свідомості в освіті дітей з ментальними порушеннями. Особливу увагу приділено аналізу теоретико-методологічним підходам до формування педагогічних умов, які забезпечують дієвість окресленого принципу в навчанні школярів з ментальними порушеннями. Зазначається, що принцип свідомості є фундаментом дієвого педагогічного супроводу, що охоплює індивідуалізацію навчання, поетапне засвоєння навчальних дій, стимулювання мотивації та активне залучення школярів з ментальними порушеннями до освітньої діяльності. У статті підкреслюється, що реалізація принципу свідомості у навчанні дітей із ментальними порушеннями базується на ключових аспектах, а саме: виконанні та засвоєнні цілеспрямованої навчально-практичної діяльності; формуванні мисленнєвих операцій, які дають змогу усвідомлювати, осмислювати та розуміти матеріал через виділення головних елементів для розв’язання практичних завдань та здатності вербалізувати усвідомлену інформацію. Водночас наголошується, що специфіка розвитку дітей з ментальними порушеннями зумовлює необхідність пошуку особливих шляхів навчання та трансформації сучасної освітньої системи задля створення оптимального психолого-педагогічного середовища. Створення таких умов для школярів із ментальними порушеннями оптимізує їхній соціальний розвиток та інтеграцію в соціум. Зазначений показник відіграє вагому роль у підвищенні якості їхнього життя та забезпеченні процесів особистісного самовизначення.

Попри наукове обґрунтування принципу свідомості в освіті дітей з ментальними порушеннями в сучасній психолого-педагогічній науці залишаються недостатньо висвітлені практичні механізми його інтеграції у виховний процес. Зокрема, поза увагою дослідників залишаються конкретні педагогічні аспекти: від оновлення змісту виховної діяльності до впровадження відповідних методів і форм її організації. Доведено, що практичне впровадження окресленого принципу в освітній простір є базовим фактором, який забезпечує всебічний соціальний розвиток школярів із ментальними порушеннями та сприяє їх успішній соціалізації.

МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Марина Омельченко — 2026-10-26

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні менеджменту освітнього середовища як чинника ефективної реалізації технологічної освітньої галузі для дітей з ООП та визначенні механізмів його впливу на формування технологічних знань, умінь і навичок учнів. Процедура дослідження передбачала аналіз, систематизацію та узагальнення наукових праць з проблем технологічного навчання дітей з ООП, управління освітнім середовищем і створення організаційно-педагогічних умов навчання. Застосовано методи теоретичного аналізу, порівняння, систематизації та узагальнення, а також авторське теоретичне моделювання. Результати дослідження полягають у визначенні основних компонент менеджменту освітнього середовища: організаційно-управлінського, кадрово-методичного, матеріально-технічного, змістово-методичного, психолого-педагогічного та моніторингово-аналітичного. Розкрито їх взаємозалежність у забезпеченні доступної та результативної технологічної діяльності дітей з ООП. Обґрунтовано механізм впливу управлінських рішень на результати технологічного навчання: від визначення освітніх потреб учня та прийняття рішення – до створення відповідних умов, діяльності педагога, активної практичної участі дитини, формування технологічних знань, умінь і навичок та розвитку технологічної компетентності. Визначено роль керівника як суб’єкта стратегічного управління та педагога як суб’єкта управління освітнім процесом на рівні класу. Встановлено, що ефективність технологічного навчання дітей з ООП визначається системною взаємодією суб’єктів управління та освітнього процесу, узгодженістю управлінських рішень, відповідністю створених умов індивідуальним потребам учнів і постійним моніторингом результатів. Менеджмент освітнього середовища є важливим чинником забезпечення реальної участі дітей з ООП в технологічній діяльності та досягнення ними доступного освітнього результату.

ФУНКЦІОНАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ГНОСТИКО-ПРАКСИЧНИХ ТРУДНОЩІВ У НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Ірина Сасіна — 2026-10-26

Мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні функціональної диференціації гностико-праксичних труднощів у навчальній діяльності учнів молодшого шкільного віку із порушеннями інтелектуального розвитку шляхом визначення механізмів, що можуть зумовлювати зовні подібні навчальні помилки. Застосовано інтегративний теоретичний аналіз, порівняння та систематизацію українських і зарубіжних наукових джерел, а також зіставлення функціональних механізмів гностико-праксичних труднощів із навчальними операціями та типовими помилками. Систематизовано зорово-перцептивний, просторовий, кінестетичний, серійно-динамічний і регуляторний механізми, недостатність яких може виявлятися в помилках читання, письма, лічби, копіювання, конструювання та виконання послідовних інструкцій. Систематизовано взаємозв’язки між можливими функціональними механізмами гностико-праксичних труднощів, їх проявами в навчальній діяльності, відповідними навчальними операціями, характером помилок і діагностичними показниками. Обґрунтовано, що під час оцінювання важливо враховувати не лише кінцевий результат, а й спосіб аналізу зразка, послідовність дій, характер необхідної допомоги, реакцію учня на контрольовану зміну умов, здатність до самоперевірки та перенесення засвоєного способу дії. Сформульовано критерії розмежування зовні подібних навчальних помилок і запропоновано алгоритм динамічного оцінювання гностико-праксичних труднощів під час виконання навчальних завдань. Церебральні порушення зору розглянуто як один із можливих супутніх чинників зорово-просторових труднощів, що потребує міждисциплінарного уточнення. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання для впорядкування психолого-педагогічного оцінювання, розмежування можливих механізмів зовні подібних навчальних помилок і визначення індивідуального функціонального профілю учня.

РАННЄ ВТРУЧАННЯ ПРИ ЗАЇКАННІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ: ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОГРАМ LIDCOMBE ТА RESTART-DCM

Ольга Невмержицька — 2026-10-26

У статті представлено результати порівняльного аналізу сучасних програм раннього логопедичного втручання при заїканні у дітей дошкільного віку – Lidcombe Program та RESTART-DCM. Актуальність дослідження зумовлено необхідністю раннього виявлення порушень плавності мовлення, своєчасного надання допомоги та використання доказових підходів, спрямованих на зниження ризику персистенції заїкання, підтримку комунікативного розвитку дитини й підвищення якості життя її сім’ї.

Мета статті полягає у здійсненні порівняльного аналізу програм Lidcombe Program та RESTART-DCM, визначенні їх теоретичних засад, особливостей практичного застосування, переваг і обмежень у системі раннього логопедичного супроводу дітей із заїканням. Дослідження здійснювалося шляхом аналізу сучасних міжнародних наукових публікацій, клінічних рекомендацій та методичних посібників щодо раннього втручання при порушеннях плавності мовлення.

Встановлено, що Lidcombe Program базується на принципах поведінкового підходу та передбачає пряме втручання, спрямоване на зменшення проявів заїкання через систематичне позитивне підкріплення плавного мовлення і використання зворотного зв’язку. Особливістю програми є активна участь батьків, які після навчання з логопедом реалізують терапевтичні стратегії у повсякденному спілкуванні з дитиною. Ефективність програми підтверджено результатами клінічних досліджень та систематичних оглядів.

Програма RESTART-DCM ґрунтується на моделі «Вимоги–можливості» (Demands and Capacities Model) і реалізує непрямий сімейно-центрований підхід. Основним завданням програми є досягнення балансу між вимогами комунікативного середовища та можливостями дитини шляхом оптимізації взаємодії, зниження надмірних мовленнєвих, емоційних, когнітивних і моторних навантажень.

Порівняльний аналіз показав, що обидві програми мають спільні характеристики: ранній початок втручання, структурованість терапевтичного процесу, активне залучення батьків та систематичний контроль результатів. Водночас Lidcombe Program орієнтовано на безпосередню зміну мовленнєвої поведінки дитини, тоді як RESTART-DCM спрямовано на модифікацію комунікативного середовища та розвиток можливостей дитини.

Зроблено висновок про доцільність використання міжнародного досвіду раннього втручання при заїканні в Україні з урахуванням необхідності адаптації доказових програм до національної системи логопедичної допомоги.

ТЕХНОЛОГІЯ РОБОТИ З ТЕКСТОМ ПІДРУЧНИКА У НАВЧАННІ УЧНІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Юрій Косенко — 2026-10-26

У статті здійснено теоретико-методичний аналіз технологічних підходів до організації роботи з текстом підручника в процесі навчання школярів з інтелектуальними порушеннями. Акцентовано увагу на необхідності цілеспрямованого дидактичного опрацювання навчального тексту з урахуванням особливостей пізнавальної діяльності, рівня сформованості навчальних умінь, темпу засвоєння інформації та специфіки мовленнєвого розвитку учнів.

Обґрунтовано доцільність адаптації змістового, структурного та мовного компонентів навчального матеріалу, а також добору доступних способів його представлення й опрацювання. Визначено, що ефективність роботи з текстом підручника забезпечується системним поєднанням поетапності навчальних дій, логічної структуризації інформації, візуалізації змісту, використання доступних мовних конструкцій та прийомів, спрямованих на активізацію пізнавальної діяльності школярів. Розкрито зміст основних етапів технологічної організації роботи з текстом, а саме: орієнтаційно-підготовчого, аналітико-діяльнісного, операційно-практичного та рефлексивно-узагальнювального.

Охарактеризовано комплекс педагогічних прийомів, спрямованих на забезпечення усвідомленого сприймання, розуміння, систематизації та відтворення навчальної інформації, зокрема коментоване й вибіркове читання, словниково-семантичну роботу, постановку запитань до тексту, визначення його основної думки, складання таблиць і схем, переказ змісту, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, а також використання ілюстрацій, картографічних матеріалів та інших засобів візуальної підтримки. Запропонований підхід розглядається як засіб підвищення доступності навчального тексту, активізації самостійної діяльності учнів та забезпечення більшої результативності засвоєння ними програмового матеріалу.

Висвітлено роль технологічної організації навчальної діяльності у спеціальній та інклюзивній освіті, де комплексне застосування педагогічних прийомів сприяє розвитку самостійності, пізнавальної активності та навчальної впевненості дітей з інтелектуальними порушеннями.

МЕТОДИКА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ОЦІНЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЗОРОВОГО СПРИЙМАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗІ ЗНИЖЕНИМ ЗОРОМ

Ігор Бобень — 2026-10-26

У статті теоретично обґрунтовано та представлено авторську методику психолого-педагогічного оцінювання розвитку зорового сприймання дітей молодшого шкільного віку зі зниженим зором. Метою дослідження було визначення її концептуальних умов, структури, змісту та процедури застосування. Використано теоретичний аналіз і узагальнення наукових положень щодо зорового сприймання, функціонального використання зору та психолого-педагогічного оцінювання; систематизацію критеріїв і показників; педагогічне моделювання змісту діагностичного комплексу. Концептуальними умовами методики визначено розмежування понять «зорові функції», «зорове сприймання» та «функціональне використання зору»; розуміння зорового сприймання як активного багатокомпонентного процесу; урахування залежності результативності від умов пред’явлення стимульного матеріалу; розмежування адаптацій доступності й діагностичної допомоги; поєднання кількісного оцінювання з якісним аналізом виконання; систематичне спостереження за зоровою поведінкою та профільну інтерпретацію результатів. Структура методики охоплює організаційний, критеріально-змістовий, організаційно-процедурний, реєстраційно-оцінювальний та інтерпретаційний компоненти. Її основу становлять сенсорно-перцептивний, вибірково-пошуковий, просторовий і зорово-моторно-діяльнісний критерії, відповідно до яких 28 діагностичних проб згруповано у чотири блоки. Кожна проба містить шість оцінюваних діагностичних завдань. Оцінювання передбачає врахування правильності й самостійності виконання, характеру необхідної допомоги, типових помилок, способу зорового обстеження, самовиправлень, компенсаторних способів, змін робочої відстані, темпу діяльності та проявів зорової втоми. Результати узагальнюють окремо за кожним критерієм і подають у формі індивідуального профілю без загального інтегрального показника. Такий підхід дає змогу виявляти нерівномірність розвитку компонентів зорового сприймання, відносно збережені можливості, найбільш виражені труднощі, ефективні адаптації та характер необхідної допомоги. Методика має психолого-педагогічне призначення й може бути використана для обґрунтування індивідуальних напрямів корекційно-розвиткової роботи. Подальше дослідження передбачає пілотажну апробацію та психометричне обґрунтування методики.

СПІВПРАЦЯ МІЖ ФАХІВЦЯМИ ТА БАТЬКАМИ У ПРОЦЕСІ РОЗРОБЛЕННЯ Й РЕАЛІЗАЦІЇ СЕНСОРНОЇ ДІЄТИ

Тетяна Скрипник — 2026-10-26

У статті розкрито сучасне розуміння методу «Сенсорна дієта» та особливості партнерської співпраці між фахівцями і батьками дітей з особливими освітніми потребами (ООП) у процесі його планування й реалізації. Метою статті є представлення авторського бачення планування та реалізації сенсорної дієти, що ґрунтується на інтерпретації моделі Person–Environment–Occupation (PEO), а також обґрунтування партнерського підходу до співпраці між фахівцями та батьками як необхідної умови інтеграції сенсорної дієти у повсякденне життя дитини. На основі аналізу українських і зарубіжних джерел визначено особливості сучасного розуміння партнерської взаємодії між фахівцями та батьками, а також показано еволюцію методу «Сенсорна дієта»: від застосування окремих сенсорних технік до системи сенсорної підтримки, інтегрованої у повсякденне життя дитини з ООП. Показано, що зміна наукових уявлень про сенсорну дієту супроводжувалася переходом від переважно терапевтичної моделі до розуміння її як засобу підтримки участі дитини у життєдіяльності. Представлено авторську інтерпретацію моделі PEO, адаптовану до планування та реалізації сенсорної дієти, у якій центральне місце відведено участі дитини у житті як провідній умові розширення її можливостей, розвитку та навчання. Систематизовано відмінності між традиційним та партнерським підходами до співпраці фахівців і батьків; обґрунтовано необхідність безперервної взаємодії між ними протягом усього процесу реалізації програми втручання. Наголошено, що важливою складовою партнерської взаємодії є систематичне консультування батьків, спрямоване на інтеграцію сенсорних стратегій у природні ситуації. Доведено, що за такого підходу партнерство між фахівцями та батьками набуває характеру спільного проєктування життєдіяльності дитини, у якому об’єднання професійних знань фахівців і життєвого досвіду родини створює умови для підтримки її розвитку, навчання та активної участі у житті. Запропонований підхід розширює сучасне розуміння сенсорної дієти, розглядаючи її не як окремий терапевтичний метод, а як засіб організації повсякденного життя дитини за умови партнерської взаємодії фахівців і батьків.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ АНТИЦИПАЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ТА СТРУКТУРИ СТРАХІВ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Геннадій Міськов — 2026-10-26

У статті теоретично обґрунтовано та емпірично виявлено деструктивні закономірності розпаду часової організації психіки у дітей молодшого шкільного віку з порушеннями слуху та інтелектуального розвитку в умовах воєнного стану. Мета дослідження полягає у розкритті специфіки трансформації дитячих побоювань під впливом дефіцитарності прогностичних функцій та експериментальній перевірці адаптивної технології психоемоційного відновлення особистості. Діагностичний комплекс охоплював якісний аналіз обмежень стандартизованої шкали тривоги HADS, застосування проєктивної техніки «Мапа страхів» для візуалізації просторово-тематичних векторів хвилювань, скринінг невротичних тілесних проявів та методи математичної статистики (критерії Спірмена, Манна-Вітні). Встановлено, що хронічний воєнний стрес викликає феномен паралогічного прогнозування, за якого неможливість опредметнення безпечного майбутнього генерує генералізовану тривогу. Доведено нозологічну диференціацію переживань: для осіб із сенсорним дефіцитом властива гіперчутливість до світлових спалахів та вібрацій середовища через компенсаторну зорову орієнтацію, тоді як в осіб із ментальними розладами домінує дифузний афект без конкретного джерела загрози. Емпірично зафіксовано соматичний скид психоемоційного напруження у формі невротичних тиків обличчя та плечового поясу у 45% обстежених, розлади сну та ситуативний мутизм. Доведено непридатність опитувальника HADS для досліджуваного контингенту в 65% випадків через надмірну семантичну складність і статичність. Апробовано авторську багаторівневу модель цифрової стабілізації (ігровий прогностичний тренажер, жестомовний інтерфейс, родинна корегуляція), яка забезпечила зниження тривожності у 40% дітей. Отримані висновки обґрунтовують перехід від статичного діагностування до предиктивно-орієнтованих динамічних технологій реабілітації дітей у кризовий період.

ДИТИНА З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ТРУДНОЩАМИ В СТРУКТУРІ РОЗВИТКУ СТОСУНКІВ

Оксана Круглик — 2026-10-26

У статті науково обґрунтовано розвиток системних стосунків дітей з функціональними труднощами як провідного базису психолого-педагогічної компенсації. Мета статті полягає у здійсненні понятійного розмежування категорій «порушення» та «функціональні труднощі» на засадах Міжнародної класифікації функціонування (МКФ). Новизна процедури дослідження у презентуванні авторської полімодальної еко-моделі компенсації в системі стосунків.

Методи дослідження охоплюють комплекс теоретичних методів: аналіз, синтез, систематизація та узагальнення спеціальної психологічної, сурдопедагогічної та інклюзивної літератури; порівняльно-зіставний аналіз концептуальних підходів; моделювання для конструювання полімодальної еко-моделі; системно-структурний аналіз для визначення критеріїв та психолого-педагогічних умов компенсації.

Доведено, що компенсаторний процес розгортається не через ізольоване тренування дефіцитарних сенсорних функцій, а всередині суб’єкт-суб’єктної взаємодії, яка забезпечує емоційну безпеку, співрегуляцію та формування позитивної особистісної позиції. Здійснено чітке методологічне розмежування первинного біологічного порушення слуху (статичний соматичний фактор) та функціональних труднощів (динамічні комунікативні й освітні бар’єри, що виникають унаслідок неадаптованості середовища). Розроблено та репрезентовано полімодальну еко-модель, що об’єднує полімодальний, соціально-екологічний і суб’єкт-суб’єктний підходи та розкриває триповерхову динаміку формування обізнаності оточення (інформаційно-прогностичний, праксиологічний, рефлексивно-респонсивний етапи). Систематизовано комплекс психолого-педагогічних умов компенсації, що охоплюють забезпечення ранньої доступної комунікації, розвиток батьківської компетентності, побудову інклюзивного середовища та спеціальну психокорекційну роботу.

Зроблено висновки, що системна організація полімодально збагачених стосунків перетворює потенційно ускладнений простір на корекційно-компенсаторний, забезпечуючи мінімізацію або повне нівелювання функціональних труднощів дитини безпосередньо в процесі її життєдіяльності та соціалізації.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ТАКТИЛЬНИХ КНИГ ЕМОЦІЙ НА ОСНОВІ МУЛЬТИСЕНСОРНОГО ПІДХОДУ

Світлана Гулевич — 2026-10-26

У статті досліджено потенціал тактильної книги емоцій як інноваційного засобу сенсорного навчання, психологічної підтримки та соціальної адаптації осіб з порушеннями зору. Актуальність теми зумовлена необхідністю створення ефективних інклюзивних ресурсів, здатних компенсувати обмеження візуального сприйняття та забезпечити повноцінний розвиток емоційної і комунікативної сфер особистості. Особливу увагу приділено використанню тактильних книг у роботі з особами з вродженими порушеннями зору, а також з тими, хто втратив зір унаслідок травматичних подій, зокрема військовослужбовцями. У роботі представлено авторський підхід до створення тактильної книги емоцій, що базується на поєднанні рельєфних, текстильних і об’ємних елементів для передачі емоційних станів через дотик. Описано види технологій створення різних видів передачі об’ємів для кращого тактильного сприйняття, підбору текстильних та декоративних матеріалів, які забезпечують поступове ускладнення сенсорного досвіду користувача. Зазначено, що ілюстративний матеріал, поданий у вигляді тактильних зразків різних фактур (м’яких, шорстких, гладких) та декоративних елементів, виконує не лише пізнавальну, а й асоціативно-емоційну функцію, сприяючи формуванню зв’язків між дотиковими відчуттями та внутрішніми емоційними станами. Ілюстрації у книзі розглядаються як підкріплення словесного тексту, що забезпечує цілісність сприйняття та підсилює ефект занурення у навчальний матеріал. Розглянуто можливості інтеграції тактильних книг в освітній та реабілітаційний процеси як засобу розвитку сенсорного сприйняття, дрібної моторики, мовлення, уяви та емоційної компетентності. Визначено педагогічні, корекційні та терапевтичні функції тактильної книги емоцій, зокрема її роль у формуванні здатності до розпізнавання, вираження та регуляції емоцій. Гіпотетично систематичне використання такого типу навчальних матеріалів сприяє підвищенню рівня самосвідомості, розвитку комунікативних навичок та зміцненню психологічної стійкості користувачів. Окрему увагу приділено методичним аспектам використання тактильної книги, що узагальнені у вигляді таблиці рекомендацій для педагогів, асистентів та фахівців реабілітаційної сфери. У таблиці структуровано етапи роботи з книгою, способи подачі матеріалу, варіанти супровідних завдань та очікувані результати навчально-корекційного впливу. Такий підхід дає змогу систематизувати практичне застосування розробленого засобу та забезпечує його адаптивність до індивідуальних потреб користувачів. Отже, тактильна книга емоцій розглядається не лише як навчальний посібник, а і як універсальний інструмент підтримки особистісного розвитку, відновлення та соціальної інтеграції осіб з порушеннями зору.

ІНТЕГРАТИВНИЙ ПІДХІД ДО ВИКОРИСТАННЯ АРТТЕРАПІЇ ТА КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВОЇ ТЕРАПІЇ У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОМУ СУПРОВОДІ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Ірина Орленко — 2026-10-26

У статті висвітлено можливості використання когнітивно-поведінкової арттерапії у психолого-педагогічному супроводі дітей молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання. Обґрунтовано доцільність інтеграції когнітивно-поведінкових технік і арттерапевтичних методів як ефективного засобу розвитку емоційної саморегуляції, формування адаптивних моделей поведінки, покращення соціальної взаємодії та психологічного благополуччя дітей. Метою дослідження було теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність програми когнітивно-поведінкової арттерапії в роботі з дітьми молодшого шкільного віку в умовах інклюзивного освітнього середовища. У дослідженні застосовано комплекс взаємодоповнювальних методів, зокрема психолого-педагогічне спостереження, аналіз продуктів художньої діяльності, опитування педагогів і батьків, проєктивні методики «Emotion cards» (Кактус) Юлії Святенко, Профіль самосприйняття дітей С. Гартера, «Дім - Дерево -Людина» (ДДЛ) E. F. Hammer, дитячий апперцептивний тест (CAT) L. Bellak, S. S. Bellak, а також методи первинної математико-статистичної обробки даних. Результати експериментального дослідження засвідчили позитивну динаміку емоційно-поведінкової сфери дітей експериментальної групи порівняно з контрольною. Найбільш виражені зміни встановлено щодо зниження імпульсивності та агресивних проявів, розвитку саморегуляції поведінки, покращення емоційного стану, навчальної активності, соціальної взаємодії та формування позитивної самооцінки. Отримані результати підтверджують ефективність застосування когнітивно-поведінкової арттерапії як складової психолого-педагогічного супроводу дітей в умовах інклюзивного навчання та обґрунтовують доцільність її використання для корекції емоційно-поведінкових проявів і розвитку адаптивних форм поведінки.

ФОРМУВАННЯ ПРИРОДНИЧИХ УЯВЛЕНЬ І ПОНЯТЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ТА ДОДАТКОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ОСВІТНЬОМУ НАПРЯМІ «ДИТИНА В ПРИРОДНОМУ ДОВКІЛЛІ»

Вікторія Партола — 2026-10-26

У статті розкрито особливості формування природничих уявлень і понять у дітей дошкільного віку з особливими освітніми потребами засобами альтернативної та додаткової комунікації. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення доступності освітнього процесу для дітей із порушеннями мовлення, розладами аутистичного спектра, інтелектуальними та комплексними порушеннями розвитку в умовах інклюзивної дошкільної освіти. Метою статті є теоретичне обґрунтування педагогічного потенціалу альтернативної та додаткової комунікації у процесі формування природничих уявлень і понять у дітей дошкільного віку в освітньому напрямі «Дитина в природному довкіллі».

У дослідженні використано комплекс теоретичних методів: аналіз психолого-педагогічної, методичної та спеціальної літератури; узагальнення сучасних наукових підходів до організації інклюзивного освітнього середовища; систематизацію засобів альтернативної та додаткової комунікації та визначення їх педагогічних можливостей у природничо-пізнавальній діяльності дітей. Проаналізовано особливості використання низькотехнологічних і високотехнологічних засобів комунікації, зокрема жестів, піктограм, карток Picture Exchange Communication System, комунікативних таблиць, візуальних розкладів, електронних комунікаторів і мобільних застосунків.

Результати дослідження свідчать, що використання альтернативної та додаткової комунікації забезпечує візуальну підтримку освітнього процесу, сприяє розвитку мовлення, сенсорного сприймання, пізнавальної активності та формуванню елементарних природничих узагальнень. Встановлено, що поєднання спостережень, практичної діяльності, елементарних дослідів і дидактичних ігор із засобами візуальної підтримки підвищує доступність навчального матеріалу та активізує участь дітей у пізнавальній діяльності. Визначено педагогічні умови ефективного використання альтернативної та додаткової комунікації: індивідуальний добір засобів комунікації, систематичність їх використання, поєднання мовленнєвої, візуальної та практичної підтримки, а також взаємодія педагогів і батьків.

Зроблено висновок, що альтернативна та додаткова комунікація є ефективним засобом формування природничих уявлень і понять у дітей дошкільного віку з особливими освітніми потребами, оскільки забезпечує доступність освітнього процесу, підтримує комунікативну діяльність та створює умови для активного пізнання навколишнього світу.