Особлива дитина: навчання і виховання

ПСИХОЛОГІЧНИЙ CУПРОВІД СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Євгеній Коломієць — 2025-05-31

У статті розкривається актуальність проблеми психологічного супроводу студентів з особливими освітніми проблемами в процесі отримання ними фахової передвищої освіти. Представлено аналіз літератури сучасних досліджень щодо психологічного супроводу студентів з особливими освітніми потребами.

Розкрито теоретичні засади психологічної підтримки: тлумачення психологічного супроводу як цілісної системи допомоги студентам з особливими освітніми потребами (ООП), що полягає в запобіганні та подоланні труднощів в навчанні, соціалізації та інтеграції здобувачів освіти з особливими освітніми потребами в коледжі.

Охарактеризовано проблеми організації і реалізації психологічного супроводу студентів з особливими освітніми потребами підчас здобування ними професійної освіти.

Проаналізовано процес навчання здобувачів освіти з особливими освітніми потребами, який тісно пов’язаний з процесом їх соціалізації упродовж усього життя. З’ясовано, що інтеграція таких осіб у навчальний процес отримання передвищої освіти полегшує їх подальшу інтеграцію у суспільство, оскільки передбачає спільне навчання людей із інвалідністю з іншими учасниками освітнього процесу. Але така інтеграція осіб з диференційованими станами здоров’я в освітнє середовище не гарантує всім учасникам рівного доступу до навчання, оскільки у деяких із них можуть бути специфічні освітні потреби. Акцентується увага на важливості злагодженої роботи команди супроводу, котра запроваджує комплекс заходів, що забезпечує повноцінну інклюзію осіб з інвалідністю у навчально-виховний процес фахового коледжу.

Окреслено ключові проблеми та перешкоди на шляху до якісного психологічного супроводу студентів з особливими освітніми потребами. У висновках підкреслено важливість психологічного супроводу для успішної інклюзії та подальшого розвитку інклюзії в Україні.

Представлено перспективи подальшого дослідження з окресленої проблематики.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСВОЄННЯ МОВИ ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Альона Король — 2025-05-31

Статтю присвячено дослідженню складного та багатогранного процесу засвоєння мови дітьми дошкільного віку, розглядаючи його з позицій сучасної психолінгвістики. У роботі аналізуються ключові теоретичні підходи до розуміння цього феномену, включаючи погляди біхевіористів, нативістів та прихильників інтеракціоністських концепцій, що даєзмогу показати цілісну картину наукових дискусій в цьому напрямі.

У статті визначаються основні етапи та закономірності формування мовленнєвої системи у дошкільників, починаючи від перших звуків і лепету до складних синтаксичних конструкцій та зв’язного мовлення. Особливу увагу приділено формуванню фонетико-фонематичної сторони мовлення, що є фундаментом для правильної вимови та розуміння мови. Досліджується процес збагачення активного й пасивного словникового запасу дитини, механізми формування значення слів та їх використання у мовленні. Розглядається аспект, як діти поступово засвоюють граматичні правила рідної мови, вибудовуючи фрази та речення відповідно до існуючих норм.

У статті теоретично обґрунтовується нерозривний зв’язок між мовленнєвим розвитком та когнітивними процесами. Досліджується вплив мови на формування мислення, пам’яті, уваги та сприймання у дошкільному віці. Визначається роль мови як засобу пізнання навколишнього світу та регуляції власної поведінки.

Значне місце авторка статті відводить впливу соціального середовища на процес засвоєння мови; аналізує роль спілкування з дорослими та однолітками, ігрової діяльності, читання художньої літератури у стимулюванні мовленнєвого розвитку; визначає значення мовленнєвого оточення, якості мовлення дорослих та їхньої активності у спілкуванні з дитиною.

На основі проведеного аналізу досліджуються можливі причини та прояви мовленнєвих порушень у дошкільному віці, а також теоретично обґрунтовуються підходи до їх профілактики та корекції.

Висновки статті підкреслюють важливість комплексного підходу до вивчення та підтримки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку, що базується на глибокому розумінні психолінгвістичних механізмів цього процесу. Отримані результати мають практичне значення для педагогів, психологів та батьків, надаючи їм науково обґрунтовані знання для ефективної роботи з дітьми.

ПІДГОТОВЧИЙ КУРС ДЛЯ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У КОНТЕКСТІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ (ДОСВІД MOHAWK COLLEGE, КАНАДА)

Віталій Литовченко — 2025-05-31

На сучасному етапі створення інклюзивного освітнього середовища є одним із важливих завдань вищої освіти. До медичних вишів залучено значну кількість студентів з особливими освітніми потребами, а також студентів, які потребують соціальної підтримки. Метою статті є презентація міжнародного досвіду організації підготовчих курсів для студентів медичних спеціальностей у контексті інклюзивної політики закладу вищої освіти (на прикладі курсу pre linc в Mohawk College). Основними методами дослідження визначено: методи теоретичного аналізу літературних джерел та результатів сучасних досліджень, представлених у електронних наукових виданнях, включених до наукометричних баз даних PubMed, Index Copernicus, Ulrich’s Periodicals, Google Scholar та ін.; аналіз національних та міжнародних нормативно-правових документів, матеріалів офіційного сайту Mohawk College (Канада); узагальнення наукового та практичного досвіду автора. За результатами дослідження інклюзивного підходу на медичних програмах актуалізовано досвід та дієві практики забезпечення рівного доступу до освіти на прикладі Mohawk College: організація підготовчого курсу, інформаційне забезпечення, діяльність центру з доступності навчальних послуг, безбар’єрність освітнього простору, технічна підтримка, соціальний супровід, сприятливий психологічний клімат. Подальшого вивчення потребує проблематика, пов’язана з реалізацією у медичних закладах вищої освіти інклюзивних технологій та актуальних напрямів соціально-психологічної підтримки. Особливої значущості у такому контексті набуває узагальнення міжнародного досвіду, інтернаціоналізація діяльності закладу вищої освіти.

Ключові слова: медична освіта, спеціальна психологія, безбар’єрність в освіті, інклюзивний підхід, особа з особливими освітніми потребами, освітнє середовище закладу вищої освіти, підготовчий курс, програма підготовки

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ АВТОРСЬКОЇ ПРОГРАМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВИХОВАТЕЛЯ, АСИСТЕНТА ВИХОВАТЕЛЯ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Ірина Ніколенко — 2025-05-31

Євроінтеграційний вектор руху України охоплює забезпечення доступності до здобуття освіти усіх дітей, у тому числі з особливими освітніми потребами, інвалідністю. Нагальним питанням є розроблення Програми підвищення кваліфікації з технологіями інтерактивного навчання для вихователів, асистентів вихователів (далі – Програма), які організовують інклюзивне навчання з дітьми дошкільного віку в інклюзивних групах закладів дошкільної освіти. Проблематика полягає в недостатньому рівні підготовленості педагогічних працівників закладів дошкільної освіти. Недостатній рівень сформованості умінь, практичних навичок вихователів, асистентів вихователів для того, щоб створювати інклюзивний простір групи, реалізувати індивідуальну освітню траєкторію дитини з ООП, організовувати інклюзивне навчання. Це потребує підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладу дошкільної освіти (вихователя, асистента вихователя), організації навчальних освітніх заходів та методичних впливів на організаційно-методичні умови та ефективність діяльності цих працівників. Мета: обґрунтувати авторську Програму підвищення кваліфікації з технологіями інтерактивного навчання вихователів, асистентів вихователів. Методи дослідження: аналіз науково-педагогічної літератури, нормативних документів, освітніх програм, документів з метою вивчення стану й теоретичного обґрунтування досліджуваної проблеми, узагальнення вимог, принципів, методичне обґрунтування Програми, моделювання, висновування. Висновки: для вирішення запитів сьогодення щодо потреби підвищення кваліфікації вихователів, асистентів вихователів в напрямі організації інклюзивного навчання в закладах дошкільної освіти обґрунтовано потребу, теорію та методологію авторської Програми, яка дає змогу алгоритмізувати і вдосконалити освітній процес з підвищення фахового зростання вихователів, асистентів вихователів закладів дошкільної освіти. Окреслено методичні основи проведення оцінювання рівня знань за проведеними освітніми заходами, передбаченими Програмою, змістового наповнення та тематичних модулів. Визначено методичний вплив на організаційно-методичні умови діяльності вихователів, асистентів вихователів щодо ефективності їх ресурсного потенціалу.

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ У ЗАКЛАДАХ СПЕЦІАЛЬНОЇ ТА ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Марина Омельченко — 2025-05-31

Наукову публікацію присвячено актуальним питанням стратегічного управління виховним процесом у закладах спеціальної та інклюзивної освіти. У межах дослідження проаналізовано сучасні підходи до організації виховної діяльності, окреслено результативні управлінські методи та розкрито їх потенціал для формування інклюзивного виховного середовища. Авторами розглянуто сутність процесу виховання та умови досягнення його цілісності, системності та скоординованого управлінського впливу, що сприяє узгодженій роботі всіх структурних підрозділів. Акцентовано увагу на необхідності ґрунтування виховної роботи зі здобувачами з ООП на принципах: індивідуального підходу, доступності, рівності та недискримінації, комплексного впливу, безперервності та наступності, встановлення партнерства з родиною. Визначено перешкоди на шляху до побудови якісного виховного процесу у закладах освіти: відсутність цілісної системи виховної діяльності, адаптованої до умов інклюзивної та спеціальної освіти; відсутність чи недостатність у педагогів досвіду взаємодії з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку; уніфіковане застосування технологій виховання. Виокремлено та узагальнено стратегії управління виховним процесом у закладах спеціальної та інклюзивної освіти: адаптивне та індивідуалізоване планування виховної роботи, командний підхід, застосування сучасних виховних технологій (проєктна діяльність, соціальні тренінги, арт-терапія, інтерактивні вправи, рольові ігри, театралізовані вистави тощо), партнерська взаємодія батьків і педагогів. Спираючись на практичний і науковий досвід, автори аналізують підходи та методи, що довели свою ефективність – індивідуальний, диференційований і комплексний підходи, підтримка зворотного зв’язку, а також пропонують можливі напрями їх адаптації та удосконалення в контексті специфіки різних типів освітніх закладів.

БАГАТОВИМІРНИЙ АНАЛІЗ НАЦІОНАЛЬНИХ ОСВІТНІХ СИСТЕМ В ГЛОБАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ: СУЧАСНІ МОДЕЛІ ТА ПІДХОДИ

Олег Орлов — 2025-05-31

У статті розглядаються сучасні багатовимірні підходи до аналізу національних освітніх систем, що мають особливе значення для зусиль України з реформування освіти.

На основі комплексного огляду наукової літератури автори виділяють та оцінюють кілька ключових аналітичних моделей: Критичний культурний політико-економічний підхід до освіти (CCPEE), підхід вкладених кейсів, освіту як виробничу систему (моделі CIPO/CIPP), теорію світової культури та різноманітні ідеологічно вмотивовані критичні підходи (сюди входять і феміністичні, деколоніальні та перспективи соціальної справедливості).

Методологічно дослідження використовує аналітичний огляд наукової літератури, що охоплює порівняльну педагогіку, освітню політику, соціологію освіти, політичну економію, інституційний аналіз та право. Відбір аналітичних моделей здійснювався за критеріями: 1) наявність цілісної структури з кількома аналітичними вимірами; 2) здатність пояснювати взаємозв’язки між структурними елементами освітніх систем та 3) застосування в порівняльних освітніх дослідженнях. Для кожного підходу автори аналізують концептуальні основи, методологічні принципи, переваги та обмеження через систематичне порівняння та критичну оцінку.

Дослідження систематично порівнює ці моделі за п’ятьма параметрами: рівень абстрактності аналітичних категорій, методологічна складність, потенціал операціоналізації, ідеологічна орієнтація та політична заангажованість. Кожен підхід пропонує певні переваги та обмеження для порівняльних досліджень в освіті. Модель CCPEE забезпечує комплексну, хоча й абстрактну структуру, що досліджує культурні, політичні та економічні виміри; підхід вкладених кейсів пропонує багаторівневий аналіз, що пов’язує макро-, мезо- та мікроперспективи; а системні моделі на зразок CIPO акцентують увагу на вимірюваних показниках освітньої ефективності.

У підсумку, трансформація освіти в Україні потребує складних аналітичних моделей, які враховують багатовимірний характер освітніх процесів. Дослідження підкреслює важливість критичної методологічної рефлексії дослідників під час вибору аналітичних інструментів для порівняльних освітніх досліджень та адаптації міжнародного досвіду до українського контексту. Цей аналіз сприяє формуванню теоретичного підґрунтя для розробки освітньої політики, що базується на доказах, в умовах європейської інтеграції України та викликів воєнного часу.

СОЦІОКУЛЬТУРНА АДАПТАЦІЯ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ

Андрій Пех — 2025-05-31

У статті розглянуто актуальні проблеми соціокультурної адаптації осіб з особливими освітніми потребами (ООП) в умовах сучасного суспільства, що трансформується. Метою статті є теоретичне обґрунтування та систематизація психолого-педагогічних особливостей адаптації дітей з особливими освітніми потребами. Особливу увагу приділено процесам соціалізації таких осіб у контексті реалізації інклюзивної освіти. Проведено детальний аналіз ключових понять «соціалізація», «адаптація», «соціокультурна інтеграція», а також досліджено психологічні механізми, які забезпечують ефективне входження дитини з ООП у нове соціальне середовище. Визначено основні труднощі, що виникають у процесі міжособистісної взаємодії, формування соціальних зв’язків, розвитку комунікативних компетенцій, зокрема у дітей з порушеннями розвитку. Особливу увагу приділено чинникам, що ускладнюють адаптацію: стигматизації, відсутності належної підтримки, низькому рівню інклюзивної культури серед оточення.

Автором систематизовано сучасні наукові підходи до подолання соціоадаптаційних бар’єрів на основі аналізу досліджень українських і зарубіжних фахівців у галузі спеціальної педагогіки, психології та інклюзивної освіти. Запропоновано ефективні психолого-педагогічні стратегії підтримки дітей з ООП, серед яких: індивідуалізація освітнього процесу, розвиток емоційного інтелекту, навчання соціально прийнятній поведінці, активне залучення батьків і спеціалістів до процесу адаптації. У роботі підкреслюється важливість міждисциплінарного підходу, створення безпечного та підтримувального освітнього середовища, а також формування у дітей з ООП навичок автономності й самореалізації для їх повноцінної інтеграції в суспільство.

ДО ПИТАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПОДОЛАННЯ ПСИХОТРАВМИ

Денис Прохоренко — 2025-05-31

Розвиток резильєнтності у дітей з особливими освітніми потребами (ООП) є актуальною проблематикою сьогодення, розв’язання якої потребує комплексного підходу. Резильєнтність, або стійкість до стресу та життєвих викликів, є ключовим фактором, що впливає на якість життя та успішність дітей з ООП, адже вони часто стикаються з додатковими труднощами, такими як соціальна ізоляція, низька самооцінка та обмежені можливості для участі в освітніх і соціальних активностях. Дослідження спрямоване на виявлення методів, що сприяють формуванню позитивного мислення, емоційної стійкості та соціальної адаптації. В контексті цього було обґрунтовано використання когнітивно-поведінкової терапії, арт-терапії, музикотерапії та інших творчих підходів, які дають змогу дітям виразити свої почуття та набути навичок саморегуляції.

Метою дослідження є вивчення та аналіз технік зцілення, які сприяють розвитку резильєнтності у дітей з ООП, та окреслити шляхи їх ефективного застосування в освітньому та терапевтичному процесах. Для досягнення мети дослідження використано метод аналізу наукових публікацій та досліджень, присвячених технікам зцілення та розвитку резильєнтності у дітей з ООП.

На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що техніки зцілення, такі як когнітивно-поведінкова терапія, арт-терапія та музикотерапія, є ефективними засобами для розвитку резильєнтності у дітей з ООП, які сприяють покращенню емоційного стану, підвищенню самооцінки та поліпшенню соціальних навичок.

Перспективи подальших досліджень передбачають розроблення комплексних програм підтримки для дітей з ООП, які поєднують різні техніки зцілення, а також впровадження цих програм у практику освітніх закладів.

СЕКСУАЛЬНА ОСВІТА ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ ІЗ РАС В УКРАЇНІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ РОЗВИТКУ

Наталія Суховієнко — 2025-05-31

У положеннях наукової статті наведено засадничі ідеї сексуальної освіти для дітей і підлітків із розладами аутистичного спектру. Метою статті є аналіз теоретичних аспектів сексуальної освіти дітей і підлітків із РАС, а також виявлення основних засад для практичної побудови цієї системи в Україні. Окреслено специфіку проблематики, її актуальність в сьогоденній гуманітарні науці і освіті, а також запропоновано засади для розробки такої програми для українських підлітків. Методами дослідження є компаративістика, аналіз, систематизація, порівняння, які дозволили проаналізувати закордонний досвід, виділити ключові аспекти та систематизувати результати вивчення. Окреслено труднощі, з якими зіштовхуються діти із РАС в процесі соціосексуального розвитку порівняно із нормотиповими однолітками. Зазначено про специфіку сексуальності, проблеми в процесі статевого дозрівання дітей і підлітків із РАС, а також гендерний аспект проблеми. Зазначено психологічні і соціальні фактори міжособистісного насилля людей із розладами спектру аутизму, які можуть вчинятися над ними. За результатами дослідження виявлено недостатню розробленість теми сексуальної совіти для людей із РАС, що може призводити до їх соціальної ізоляції, самотності, відсутність досвіду романтичних стосунків, віктимізації. Виокремлено, що сексуальна освіта має охоплювати не тільки біофізіологічне розуміння сексуальності, а й соціальні знання про норми конфіденційності, наміри, згоду, встановлення меж. Сформульовано три важливі позиції в розробці освіти: підтримка; вивчення «законів» нейротипового світу; підвищення самооцінки людей із РАС. Отже, для розвитку і реалізації своєї сексуальності дітям і підліткам із РАС необхідна ефективна сексуальна освіта відповідно до віку, когнітивних здібностей, яка має орієнтувати на соціально прийнятні форми поведінки і проявлення власної сексуальності. Перспективами подальшого дослідження є розробка і запровадження сексуальної освіти для дітей і підлітків із РАС на загальноосвітньому рівні, з обов’язковим залученням батьків, спікерів, психологів, тренерів зі статевої та сексуальної грамотності.

ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В УЧНІВ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ СПЕЦІАЛЬНОЇ ШКОЛИ

Крістіна Тороп — 2025-05-31

Мета статті полягає в описі та аналізі методик, програм та педагогічних підходів, що використовуються для формування соціальної компетентності учнів з порушеннями інтелектуального розвитку (ПІР) у спеціальній школі, а також сприяти підвищенню професійної компетентності педагогів у цій сфері. У статті розглянуто актуальність проблеми формування соціальної компетентності учнів з ПІР у контексті сучасних тенденцій розвитку спеціальної освіти. Підкреслено, що соціальна компетентність є ключовим фактором успішної інтеграції в суспільство та самореалізації дітей з ПІР. Проаналізовано різні підходи до визначення соціальної компетентності в науковій літературі, зокрема акцент на комунікативних навичках, емоційній регуляції та здатності адаптуватися до соціальних ситуацій. Виявлено особливості розвитку соціальної сфери учнів з ПІР, зумовлені їх когнітивними, емоційними та поведінковими характеристиками. Наведено приклади конкретних методик для формування соціальної компетентності, таких як ігрова діяльність, моделювання ситуацій, соціальні історії, тренінги комунікативних навичок, робота в групах, використання наочності та позитивне підкріплення. Розглянуто особливості застосування цих методів та прийомів з урахуванням індивідуальних потреб учнів з ПІР та їх когнітивних, емоційних та поведінкових аспектів. Наведено приклади використання цих методів у освітньому процесі спеціальної школи, зокрема на уроках з різних предметів та в позаурочній діяльності. Зазначено, що формування соціальної компетентності учнів з ПІР є актуальною та важливою проблемою сучасної спеціальної освіти. Її вирішення сприятиме успішній інтеграції учнів у суспільство, їхній соціальній адаптації, підготовці до самостійного життя та забезпеченню якості життя. Аналіз літератури та педагогічного досвіду свідчить про те, що соціальна компетентність є інтегрованою здатністю особистості ефективно взаємодіяти з соціумом. Учні з ПІР часто відчувають труднощі у соціальній взаємодії, що зумовлено особливостями їх розвитку. Ефективність корекційно-розвивальних програм залежить від урахування індивідуальних особливостей дитини, характеристик соціального середовища та організації освітнього процесу. Застосування різноманітних методів та прийомів, таких як ігрова діяльність, моделювання ситуацій, соціальні історії, тренінги комунікативних навичок, робота в групах, використання наочності та позитивне підкріплення, є ефективним засобом формування соціальної компетентності учнів з ПІР. Важливим є системний, послідовний та індивідуальний підхід до навчання, а також співпраця педагогів з батьками та іншими фахівцями. Подальші дослідження у цьому напрямку мають бути спрямовані на удосконалення діагностичного інструментарію, розробку інноваційних програм, вивчення ефективності різних методів та прийомів, дослідження впливу різних факторів на формування соціальної компетентності та розробку методичних рекомендацій для педагогів.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ РОДИН, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Ігор Хотенюк — 2025-05-31

У статті аналізуються основні чинники, що впливають на психологічний стан батьків та дітей, зокрема високий рівень стресу, емоційне вигорання, соціальна ізоляція та труднощі адаптації до нового середовища. На основі аналізу наукових джерел визначено фактори, що впливають на психологічний стан ВПО. Окреслено психологічні особливості внутрішньо переміщених родин, які виховують дітей з особливими освітніми потребами.

Розглядається необхідність розробки ефективних методик психологічної та педагогічної підтримки для сприяння соціальній адаптації таких родин, формування їхньої стресостійкості та забезпечення комфортних умов для навчання дітей.

Спираючись на результати наукових досліджень і практичних спостережень, у статті розглядаються дієві підходи до психологічної підтримки таких родин, зокрема сприяння соціальній інтеграції, формування адаптивного освітнього простору та надання психологічного супроводу.

На основі результатів статті окреслено сутність проблеми та подальші розвідки, що будуть проводитися у рамках нашого дослідження.

СУЧАСНИЙ СТАН ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Олег Хотенюк — 2025-05-31

У статті розглянуто сучасний стан підготовки керівників закладів освіти до впровадження інклюзивного навчання в Україні. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення інклюзивного навчання, роль післядипломної програми підвищення кваліфікації. Виокремлено ключові проблеми, серед яких – недостатня практична підготовка управлінців, брак спеціалістів у закладах освіти та обмежене фінансування. Окреслено перспективні напрями вдосконалення підготовки керівників, зокрема розширення міжнародної співпраці, впровадження стажувань, оновлення освітніх програм із наголосом на стратегічне управління інклюзивною освітою. Зроблено висновок, що подальший розвиток цієї сфери потребує комплексного підходу, спрямованого на вдосконалення управлінських компетентностей керівників освітніх закладів для забезпечення якісного інклюзивного середовища.

ВИМІРЮВАННЯ БАЗОВИХ ЕМОЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ: КРОКИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Геннадій Міськов — 2025-05-31

Найвразливіше населення у всьому світі – це діти, особливо коли існує реальна загроза повітряних тривог, небезпек під час війни. Серед базових емоційних реакцій на такі жахливі події в українському сьогоденні тривожність і страхи характеризуються захисною природою і особливостями. Вивчення специфіки тривожності і страхів у дітей з особливими освітніми потребами здійснюються з урахуванням теорій соціальної психології воєнного часу, балансу сил, психології стресу, травм війни, реалістичності, раціонального вибору та ін., з включенням їхнього впливу на розвиток особистості, реакції на фрустраційні ситуації, впливу на мотивацію поведінки у призмі концепції екологічного емоційного благополуччя. За таких умов тривожність визначаємо як схильність до переживання емоційного хвилювання в ситуаціях невизначеної загрози, страх – інтенсивна негативна емоція у зв’язку з небезпекою (уявною чи реальною). Такі стани у вразливої дитячої когорти з особливими потребами набуваються і мають свою специфіку і особливості (категорійну, вікову, гендерну та ін.). Важливо, щоб в умовах війни ці стани не набули патологічних ознак, вчасно діагностувалися, пропрацьовувалися, особливо у найвразливішої категорії населення. Мета – ознайомлення з першими етапами констатувального дослідження (підготовчий, дослідницький) з конкретизацією окремих методик дослідження тривожності і страхів у дітей з особливими потребами. Процес констатувального етапу дослідження охоплює організаційні, емпіричні методи й методи обробки даних, а також інтерпретаційний метод виявлення структурних елементів діагностичної методики. Висновки. Представлено приклад діагностичної методики для дітей 3–5 років (україномовна версія) на основі опитувальника наставника за основними характеристиками SCAS (Susan H. Spence, 1998), які визначають симптоми тривожності. Визначено діагностичні критерії загальної тривожності й страхів за фізіологічними, емоційно-поведінковими, когнітивними реакціями. Складено «Узагальнену мапу страхів дітей з особливими потребами під час війни» з урахуванням: типу страху (фізичний, соціальний, екзистенційний), рівня його прояву (інтенсивність, частота), соціального фону (стан родини, досвід переселення, наявність підтримки) тощо. Констатовано, що своєчасна діагностика, підтримка безпечного середовища та залучення родини потребує вчасної психодіагностики фахівців, адаптивних втручань, психоедукації, що є критичними чинниками зниження психоемоційного функціонування у дітей, задоволення їхніх потреб у безпеці.

ДІАГНОСТИКА І КОРЕКЦІЯ ДЕЗАДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В ІНКЛЮЗИВНОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Ірина Орленко — 2025-05-31

Дослідження присвячено актуальній проблемі вивчення рівня агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку з інтелектуальними порушеннями, які навчаються в умовах інклюзивного освітнього середовища. Метою статті є визначення рівня агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку з порушеннями інтелекту, які навчаються в інклюзивних класах. У процесі дослідження застосовано комплекс методів, спрямованих на оцінку емоційно-поведінкової сфери дітей. Отримані дані містять кількісні показники різних форм агресії, якісні характеристики агресивних тенденцій, зафіксовані прояви поведінки в освітньому середовищі, а також опосередковані індикатори емоційного стану. В статті акцентовано увагу на неоднорідності проявів агресивної поведінки серед дітей з порушеннями інтелекту в умовах інклюзії. Визначено кількісні та якісні характеристики агресивних тенденцій, що є важливим для розуміння специфіки їхньої дезадаптивної поведінки. Отримані результати свідчать про неоднорідність емоційно-поведінкової сфери досліджуваної групи. Значна частина учнів демонструє помірний рівень агресії, проте виявлено статистично значущу кількість дітей з високими показниками фізичної, вербальної агресії, гніву та ворожості. Проєктивний аналіз малюнків виявив високу частоту агресивних та тривожних образів, що вказує на наявність внутрішнього емоційного напруження. Спостереження за поведінкою зафіксувало поширеність імпульсивності та опозиційної поведінки. Також підтверджено наявність взаємозв’язку між тривожністю та агресивністю в емоційному стані досліджуваних дітей. Результати дослідження підкреслюють важливість комплексного діагностичного підходу до оцінки емоційно-поведінкової сфери учнів з інтелектуальними порушеннями в інклюзивному середовищі. Виявлені особливості агресивних та тривожних проявів є підґрунтям для розробки індивідуалізованих програм корекції та профілактики деструктивної поведінки, спрямованих на навчання стратегій самоконтролю, емоційної регуляції та соціально прийнятних способів взаємодії.

ЗАВДАННЯ З ФОРМУВАННЯ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ЧИННИХ ОСВІТНІХ ПРОГРАМАХ

Наталія Савінова — 2025-05-31

Мета статті – представити вимоги до сформованості діалогічного висловлювання у дітей старшого дошкільного віку згідно з чинними освітніми програмами, що реалізуються в закладах дошкільної освіти та в молодших класах спеціальних закладів середньої освіти.

Згідно з Базовим компонентом дошкільної освіти сформованість комунікативної компетентності дітей складається з таких елементів: здатності будувати діалог у різних формах конструктивної взаємодії, сформованості мовленнєвої інтенції до вербальної взаємодії з однолітками і дорослими, здатності розуміти свої потреби та заявляти про свої наміри й бажання, узгоджувати свої інтереси та дії з кордонами інших, домовлятися, за потреби аргументовано відстоювати свою позицію [1].

На кожному освітньому рівні систему освіти орієнтовано на формування всебічно гармонійно розвиненої особистості, здатної спілкуватися, набуваючи та реалізовуючи отриманні знання з метою індивідуального та соціального становлення особистості за рахунок вербального спілкування.

Значний вклад у дослідження проблеми формування мовленнєвої діяльності, комунікативної діалогічної взаємодії дітей із тяжкими порушеннями мовлення як умови розвитку комунікативної компетентності внесли українські вчені (Н. Базима, Е. Данілавічютє, Ю. Рібцун, Н. Савінова, І. Мартиненко, Л. Трофименко, М. Шеремет та ін.). Розвиток діалогічного мовлення дітей дошкільного віку представлено українськими вченими у психолінгвістичному та лінгвістичному аспектах (Л. Калмикова, М. Кочерган, Л. Мацько, О. Селіванова та ін.); лінгводидактичному аспекті (А. Богуш, М. Вашуленко, Н. Гавриш, Т. Донченко, Н. Луцан, А. Чулкова та ін.).

Формування зв’язного діалогічного висловлювання є провідним завданням практичного опанування мовою, розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування особистісних якостей, таких як: ініціативність, комунікабельність, доброзичливість, креативність тощо. Діалогічне мовлення дитини актуалізує мислення, приводить до трансляції вербальної думки, легкості комунікації із оточуючими, трансформації власних ідей, суспільної діяльності.

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З СИНДРОМОМ РЕТТА

Оксана Кисла — 2025-05-31

У статті розглядається проблема стану сформованості соціально-комунікативних навичок у дітей дошкільного віку з синдромом Ретта, що є важливим аспектом їхньої соціалізації.

У роботі аналізуються існуючі діагностичні інструментарії для психолого-педагогічного вивчення соціально-комунікативних навичок у дітей дошкільного віку з синдромом Ретта (СР). Представлено аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел, сучасних досліджень щодо проблем психолого-педагогічної оцінки соціально-комунікативних навичок у дітей означеної категорії. Підкреслюється роль ефективної діагностики, що є ключовим фактором для розроблення індивідуальної програми розвитку, визначення напрямів корекційно-розвиткової роботи, стратегій реалізації рекомендацій щодо розвитку особистості, соціалізації дітей з СР.

У статті досліджується проблема здійснення психолого-педагогічного оцінювання розвитку (фізичної, соціальної, мовленнєвої, когнітивної, емоційно-вольової, навчальної, поведінкової сфери) дітей з синдромом Ретта (СР). Наголошено на необхідності застосування комплексного та індивідуалізованого підходів, що передбачають всебічне вивчення соціально-комунікативних навичок у дітей дошкільного віку з СР. Підкреслено важливість проведення психолого-педагогічної комплексної оцінки потреб дитини з метою ідентифікації її індивідуальних особливостей, потенційних можливостей, сильних та слабких сторін у контексті формування соціально-комунікативних навичок.

Отримані результати дослідження мають значну практичну цінність для фахівців психолого-педагогічного профілю, зокрема психологів, логопедів, педагогів, реабілітологів, а також для батьків, які здійснюють супровід дітей дошкільного віку з синдромом Ретта. Підкреслено, що розроблення валідного та надійного діагностичного інструментарію сприятиме підвищенню точності ідентифікації індивідуальних потреб дитини та визначенню її потенційних можливостей, сильних та слабких сторін у контексті формування соціально-комунікативних навичок, що є фундаментальним підґрунтям для розроблення та впровадження ефективних програм психолого-педагогічної інтервенції.

Визначено ключове значення міждисциплінарного підходу, розробки індивідуальної освітньої траєкторії, чіткого визначення коротко- та довгострокових цілей для своєчасного виявлення потреб та подолання бар’єрів, що перешкоджають ефективному розвитку соціально-комунікативних навичок, а також для планування корекційно-розвиткової роботи та здійснення моніторингу динаміки розвитку дитини.

Окреслено важливість координованої взаємодії фахівців мультидисциплінарної команди та активної участі батьків у навчально-виховному процесі й підтримці дітей з особливими освітніми потребами. Наголошено на необхідності надання своєчасної психокорекційної допомоги дітям з синдромом Ретта для оптимізації їхнього соціально-комунікативного розвитку та загального функціонування.

Виявлено, що оцінювання стану сформованості соціально-комунікативних навичок у дітей з синдромом Ретта потребує застосування спеціалізованих діагностичних підходів, що враховують специфіку моторних, сенсорних та когнітивних обмежень, оскільки використання стандартних методик може виявитися недостатньо інформативним.

Перспективи подальших досліджень вбачаються у вивченні довготривалого впливу різних чинників на стан формування соціально-комунікативних навичок, що сприяє соціалізації та має потенціал для покращення загального розвитку дитини з синдромом Ретта, охоплюючи якість догляду та стан її здоров’я.

ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ВПЛИВ ВІДЕОІГОР НА ПІДЛІТКІВ: ВІД ЗАГРОЗ ДО МОЖЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ І ПІДТРИМКИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

Олексій Кіргізов — 2025-05-31

Стаття аналізує зміну наукових уявлень про вплив відеоігор на підлітків: від бачення їх як загрози розвитку до розуміння можливостей для навчання, розвитку когнітивних навичок і підтримки психічного здоров’я. Метою дослідження було простежити еволюцію поглядів у контексті сучасних емпіричних даних та окреслити умови, за яких ігри мають позитивний або негативний ефект. Використано теоретичний аналіз літературних джерел і узагальнення результатів емпіричних досліджень. Виявлено, що первинні побоювання щодо агресії та залежності від ігор були частково обґрунтовані, проте сучасні дослідження вказують на багатогранність впливу: ігри можуть покращувати увагу, розвивати навички розв’язання проблем, сприяти емоційній регуляції та соціальній взаємодії, зокрема у підлітків із РДУГ. Важливою тенденцією стало створення спеціальних терапевтичних ігор для корекції когнітивних та емоційних порушень. У висновках підкреслюється роль контексту у формуванні наслідків геймінгу: зміст гри, час залучення та особистісні особливості підлітка визначають реальний ефект ігрової активності.
Отримані результати може бути використано для обґрунтування інтеграції відеоігор у психолого-педагогічну роботу з підлітками, формування рекомендацій щодо безпечного використання ігрового контенту для підтримки психічного здоров’я, розробки освітніх програм і тренінгів із розвитку когнітивних і соціальних навичок, а також як теоретична база для подальших емпіричних досліджень у сфері психологічного супроводу підлітків із РДУГ.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ НЕЙРОМЕРЕЖЕВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ДІАГНОСТИЦІ ТА КОРЕКЦІЇ ДИСГРАФІЇ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ: ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕНЬ

Катерина Кучіна — 2025-05-31

Дисграфія у дітей молодшого шкільного віку є поширеним порушенням, що ускладнює процес оволодіння письмом і потребує своєчасної діагностики та ефективної корекції. Традиційні методи виявлення дисграфії передбачають безпосередній аналіз письмових робіт фахівцем, що є ресурсозатратним процесом і залежить від кваліфікації спеціаліста. Використання нейромережевих технологій відкриває нові можливості для автоматизації діагностики дисграфії, що може сприяти підвищенню точності оцінювання письмових навичок.

Аналіз наукових джерел підтвердив, що методи глибокого навчання демонструють високу ефективність у виявленні дисграфічних помилок. Алгоритми машинного навчання дають змогу автоматично виявляти й класифікувати типові помилки письма у дітей, що сприяє вдосконаленню діагностики дисграфії та робить її більш об’єктивною. Водночас ефективність штучного інтелекту в корекції дисграфії залишається недостатньо дослідженою. Існуючі моделі здебільшого зосереджені на автоматизованому виправленні помилок, але не враховують індивідуальних потреб учнів у процесі навчання письма.

Додатковим викликом є адаптація алгоритмів до багатомовного середовища. Більшість моделей розроблено для англомовного тексту, що може ускладнити їхню інтеграцію в освітні системи інших країн. Також залишається відкритим питання етичного використання штучного інтелекту у спеціальній освіті, зокрема щодо конфіденційності даних та ризиків надмірної автоматизації корекційного процесу.

Перспективним напрямом досліджень є розробка інтегрованих платформ, що поєднуватимуть автоматизовану діагностику з адаптивними корекційними завданнями. Подальші емпіричні дослідження необхідні для оцінки ефективності нейромережевих моделей у процесі корекції дисграфії та їхньої адаптації до різних мовних систем.

СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ТА ІННОВАЦІЙНІ ПРАКТИКИ УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

ХРОНІКА. ПОДІЇ. КОМЕНТАРІ . — 2025-05-31

3 квітня 2025 року відбувся методологічний семінар Національної академії педагогічних наук України «Стратегічні орієнтири та інноваційні практики утвердження української національної ідентичності в умовах воєнного стану».

Захід, присвячений актуальній проблематиці в умовах героїчного протистояння українського народу російській військовій агресії, об’єднав учених НАПН України, представників Комітету Верховної Ради України з питань молоді і спорту, Міністерства молоді та спорту України, Міністерства оборони України, провідних науковців, представників громадянського суспільства, преси, науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів освіти, а також усіх небайдужих до майбутнього країни.