Особлива дитина: навчання і виховання

АНАЛІЗ РІЗНИХ АСПЕКТІВ АДАПТАЦІЇ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ПІД ЧАС ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

2025-10-30T09:29:14+02:00

Розглянуто питання пристосувань представників всіх ланок освітнього процесу (учнів, педагогів та батьків) до умов інклюзивного навчання в закладі освіти крізь призму поняття адаптації як природнього процесу реакції на зміну умов оточуючого середовища. Мета статті – акцентувати увагу на тому, що зміни, і в роботі, і в особистісному світі, пов’язані з впровадженням інклюзивного навчання у закладі, переживають усі учасники освітнього процесу, і представити дієві стратегії, які допоможуть успішно пройти період адаптації. Методи дослідження: аналіз психологічної, педагогічної літератури з проблеми дослідження; аналіз нормативно-правових документів; уточнення сутності поняття «адаптація»; метод вивчення та узагальнення практичного досвіду роботи інклюзивно-ресурсних центрів; аналіз документів (висновки ІРЦ про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи, індивідуальні програми розвитку учнів з особливими освітніми потребами, протоколи засідань команд супроводу в закладах освіти). Стратегії, які допоможуть адаптуватись вчителю: поглиблювати знання щодо етичної практики та дотримання конфіденційності; вчитись деконструювати навчальну історію для розуміння поточних ситуацій та контекстів; скаффолдинг – створення умов для підвищення успішності кожного учня; застосовування особистісно орієнтованих методів навчання з урахуванням індивідуальних особливостей дітей з особливими освітніми потребами та ін. Відзначено, що успішна адаптація надає всім учасникам освітнього процесу пристосування до умов інклюзивного навчання, в результаті якого відбувається прийняття цілей, норм групи, соціальних та професійних ролей та інших характеристик середовища. Саме позитивний старт надихатиме шкільну громаду на успішне опанування наступних етапів навчання.

СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ТРУДНОЩІВ У НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ МОВЛЕННЄВИМИ ПОТРЕБАМИ

2025-10-30T09:29:11+02:00

Статтю присвячено питанню розроблення стратегій подолання труднощів, що виникають у процесі навчальної діяльності дітей з особливими мовленнєвими потребами. На основі аналізу результатів досліджень психологічного, психолінгвістичного та соціолінгвістичного спрямування розглянуто інституційний соціальний контекст закладу освіти, що дало змогу визначити панівну роль дефініції «мовна норма», з орієнтуванням на яку відбувається організація лінгвістичного середовища, перебіг процесу навчання, оцінювання знань здобувачів освіти, і неспроможність дотримання якої проявляється через різноманітні труднощі опанування не лише мовних знань, а і таких, що забезпечують засвоєння змісту різних освітніх галузей дітьми з дефіцитом функції мовлення. Здійснено аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду логопедичного дискурсу виокремлення особливостей прояву недосконалості розвитку мовлення, які є причиною виникнення означених труднощів, представлено спеціальну процедуру кваліфікації останніх крізь призму освітнього критерію з метою організації лінгвістично-комфортного середовища для означеної категорії дітей у закладі освіти. Репрезентовано розроблені критерії виявлення ступенів прояву труднощів на основі п’ятирівневої шкали вимірювання та уявлень про «бар’єр» як визначний чинник трансформації «особливості розвитку» в «потребу в підтримці», що запропонована у контексті Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності і здоров’я для дітей та підлітків (МКФ – ДП), яку використано і запропоновано як концептуальне термінологічне підґрунтя для використання поняття «особливі мовленнєві потреби». Обґрунтовано загальну типологію означених труднощів, її ієрархічну структуру та специфіку прояву різних їх типів у навчальній діяльності дітей з особливими мовленнєвими потребами, що дає підстави фахівцям Інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) визначати рівень підтримки дитини за найвищим ступенем прояву труднощів, а також правильно обрати стратегію педагогічного впливу в процесі моделювання освітнього простору. Репрезентовано алгоритм створення сучасних стратегій подолання труднощів у навчальній діяльності означеної категорії дітей з позицій психолінгвосинергетичного підходу, що передбачає врахування нейропсихолінгвістичних механізмів виникнення дефіциту функції мовлення, які стають основою добору відповідного навчально-методичного інструментарію.

СПЕЦІАЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

2025-10-30T09:29:09+02:00

Обладнання для навчання та корекційно-розвиткової роботи – важлива складова освітнього процесу. Мета статті: представлення пропозицій щодо осучаснення переліку допоміжних засобів/обладнання для навчання осіб з порушеннями слуху у закладах освіти. Основними методами визначено: теоретичний аналіз літературних джерел; аналіз нормативно-правових документів, матеріалів офіційних сайтів МОН України, МОЗ України, центрів слухової реабілітації, виробників допоміжних технічних засобів; узагальнення практичного досвіду навчання та корекційно-розвиткової роботи з дітьми з порушеннями слуху. Аналіз «Типового переліку допоміжних засобів для навчання (спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку) осіб з особливими освітніми потребами, які навчаються в закладах освіти» (2018) засвідчив, що документ потребує оновлення. Важливими вважаємо такі аспекти: обладнання для забезпечення безбар’єрності (світлова індикація інформаційного характеру; пожежна сигналізація, сигнал «Повітряна тривога» із світловою індикацією та ін.; захищеність від стороннього шуму, якісне освітлення; технічна можливість для відео зв’язку з жестомовними батьками учнів та ін.); недоречним є застаріле обладнання та назви приладів конкретних виробників, тому запропоновано вказувати тип обладнання та його функціональні особливості; перелік обладнання структуровано за основними напрямами корекційно-розвиткової роботи та соціально-комунікативного розвитку дітей.

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ДО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2025-10-30T09:29:10+02:00

У статті аналізуються особливості розвитку психологічної та професійної готовності вчителів до навчання дітей з особливими освітніми потребами. Мета статті – проаналізувати зміст та методику формування психологічної та професійної готовності вчителів до навчання дітей з особливими освітніми потребами. Методи дослідження: вивчення та аналіз педагогічної, психологічної, наукової та дослідницької літератури за темою; узагальнення педагогічного досвіду; аналіз законодавчих та нормативних документів, що стосуються інклюзивної освіти та освіти загалом; анкетування, педагогічний експеримент. Дослідження показало, що актуальність цього питання є надзвичайно високою з огляду на сучасні освітні реформи, які прагнуть забезпечити рівні можливості для отримання якісної освіти всіма учнями, включно з тими, хто має особливі освітні потреби. Напередодні проведено констатуючий етап експерименту, за допомогою якого було визначено за якими компонентами необхідно вдосконалювати психологічну та професійну підготовку педагогів, щоб забезпечити високу якість інклюзивного навчання. Тому формуючий етап експерименту складався з двох основних завдань: розробка методики формування знань, умінь, навичок психологічної та професійної готовності вчителів до навчання дітей з особливими освітніми потребами та апробації методики з метою закріплення та покращення психологічної та професійної готовності вчителів до навчання дітей з особливими освітніми потребами. Загальні результати дослідження показали, що в обох групах переважає високий рівень: Бориспільський ІРЦ (83%), Білейківський ліцей (94%). Результати за «Шкалою емоційного відгуку» підтвердили покращення емоційної стійкості та готовності педагогів працювати в інклюзивному середовищі. Висновки. Ефективне впровадження інклюзивної освіти потребує не тільки модернізації інфраструктури та навчальних програм, а й належної психологічної та професійної підготовки педагогів. Тому важливо запроваджувати різні методики для покращення професійної та психологічної готовності вчителів до навчання дітей з особливими освітніми потребами.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО СЕНСОРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ПРОГРАМАХ РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ ІЗ РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА

2025-10-30T09:29:08+02:00

У статті проаналізовано значення сенсорної інтеграції як важливого компонента програм раннього втручання для дітей із розладами аутистичного спектра. Мета дослідження полягає у вивченні ефективності застосування комплексного підходу до сенсорної інтеграції з урахуванням індивідуальних сенсорних профілів дитини, що сприяє покращенню адаптації, соціальної взаємодії та навчальних результатів.

Методологія дослідження ґрунтується на якісному аналізі наукових джерел, емпіричних спостереженнях, аналізі випадків із практики раннього втручання та оцінці результатів упровадження сенсорних стратегій у роботу з розладами аутистичного спектра. Процедура дослідження охоплювала вивчення складників комплексного підходу до сенсорної інтеграції в програмах раннього втручання для дітей з аутизмом.

У результаті встановлено, що впровадження персоналізованих сенсорних програм позитивно впливає на емоційний стан дітей, рівень їхньої тривожності, здатність до концентрації уваги та комунікації. Одним із важливих висновків є те, що успішна сенсорна інтеграція значно підвищує ефективність інших компонентів програми раннього втручання, сприяє розвитку автономності та соціалізації дітей із розладами аутистичного спектра.

На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що комплексний підхід до сенсорної інтеграції повинен стати невіддільною частиною індивідуального маршруту розвитку дитини, що потребує ранньої підтримки. Такий підхід не лише враховує особливості нейропсихологічного розвитку, а й створює передумови для покращення якості життя дитини та її сім’ї, знижуючи ризик подальшої соціальної ізоляції. Упровадження систематизованих сенсорних стратегій у практику раннього втручання потребує підготовки фахівців та міждисциплінарної взаємодії в команді супроводу дитини.

ЖЕСТОМОВНА ПОЛІТИКА У ДОСВІДІ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПОСТУПУ

2025-10-30T09:29:07+02:00

Вивчення мовної політики користувачів жестових мов зумовлено розробленням окремих аспектів на державних (законодавчих, юридичних, освітніх, соціально-культурних) рівнях пошуками вчених і практиків ефективніших підходів до освітнього розвитку, виховання із застосуванням національної жестової мови (НЖМ) таких здобувачів освіти. З одного боку, ці підходи мають відповідати потребам й можливостям користувачів НЖМ та узгоджуватися із запитом суспільства про підготовку компетентної, освіченої глухої особистості, яка ідентифікує себе з глухим товариством, є її членом, стала б конкурентоспроможною в самостійному житті. Мета – розкрити і визначити тенденції розроблення жестомовної політики Євросоюзу. Методи: теоретичні (аналіз наукових джерел з проблеми полікультурності (Strauss & Corbin, 1990; J. Fishman, 2012 та ін.) з урахуванням змін у глобалізованому суспільстві; якісний метод для розуміння досвіду парламентарів щодо користувачів жестових мов у країнах Євросоюзу, збір інформації, вивчення джерел, спостереження, аналіз документів, систематизація, узагальнення, глибше розуміння досвіду, перспектив для майбутніх країн-членів Євросоюзу (Creswell, 2013), аналіз, порівняння, узагальнення, висновування. Результати, висновки. Тенденційні особливості розбудови загальноєвропейського освітнього простору щодо розвитку мовної освіти (нерівномірність і суперечливість) на початку XXI століття, зорієнтовані на гармонізацію інклюзивних стандартів під час розроблення концептуальних засад освіти глухих, зі зниженим слухом осіб, не використовувало донині в якості методологічного принципу категорії «мовне планування жестової мови», «жестомовнамовна політика», «мовна підтримка жестових мов», «жестомовна освіта», хоча варто відмітити, що поодинокі спроби здійснювалися в окремих країнах. Існує своєрідний дефіцит інформації про жестомовну політику, яка стосується жестової мови, як мови навчання, так і предмета вивчення. Стає зрозумілим, що діяльність з мовного планування (опанування жестовою мовою, статус жестової мови, планування корпусу, узгодження законодавчих ініціатив та ін.) здійснюється в багатьох країнах, але зазвичай залишається недослідженою. Очевидно, що це актуальне питання, яке потребує вирішення в контексті жестомовної політики викладання, вивчення, комунікації та оцінювання національної жестової мови, мовної підтримки з урахуванням європейського контексту, тим більше, що Українське товариство Глухих стало 28 травня 2022 року повноцінним членом Європейського Союзу Глухих.

ГЕНДЕРНІ ВІДМІННОСТІ У ВИЯВЛЕННІ ДИСЛЕКСІЇ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2025-10-30T09:29:06+02:00

У статті представлено огляд наукових публікацій, присвячених вивченню гендерних особливостей прояву дислексії та їхнього впливу на діагностичну і педагогічну практику. Актуальність дослідження зумовлена потребою підвищити ефективність виявлення дислексії у дівчат молодшого та середнього шкільного віку, які нерідко залишаються поза увагою фахівців через особливості перебігу розладу. Проаналізовано результати досліджень, що вказують на морфологічні, когнітивні та поведінкові відмінності між хлопцями й дівчатами з дислексією, а також окреслено низку чинників, які ускладнюють своєчасну ідентифікацію дівчат зі специфічними порушеннями письма і читання. До них, зокрема, належать: домінування хлопців у дослідницьких вибірках; спрямованість діагностичних інструментів на виявлення яскраво виражених, а не варіативних або компенсованих форм порушення; соціокультурні очікування щодо поведінки дівчат у шкільному середовищі; недостатня увага до труднощів, які не супроводжуються зовнішніми порушеннями дисципліни чи помітними мовленнєвими проявами. Акцентовано на педагогічних наслідках такого діагностичного упередження: дівчата з дислексією рідше отримують своєчасну підтримку і не завжди включаються до категорії дітей із особливими освітніми потребами, попри наявні труднощі у сфері читання та письма. Узагальнено напрями подальших досліджень, пов’язані з розробкою діагностичних інструментів, чутливих до гендерних відмінностей, і створенням систем підтримки, адаптованих до потреб дівчат з дислексією в межах інклюзивного освітнього середовища.

ВИТОКИ ТА СТАНОВЛЕННЯ ЛОГОПЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ: ВІД ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ (ДО 1960-Х РР.)

2025-10-30T09:29:05+02:00

Статтю присвячено історико-науковому аналізу витоків і процесу становлення логопедичної допомоги особам із особливими освітніми потребами. Автор розглядає розвиток уявлень про мовлення і його порушення в античній, середньовічній та європейській традиції, акцентуючи увагу на внеску видатних мислителів того часового періоду – Гіппократа, К. Галена, Плутарха, Демосфена, Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Песталоцці. Окрему увагу приділено вивченню перших етапів становлення логопедичної освіти в Україні, які відбувалися завдяки дослідженням та діяльності І. Сікорського, А. Гольдмана, Р. Краєвського та інших вчених, а також розвитку спеціальних закладів освіти. Мета статті – проаналізувати філософсько-медичні, психолого-педагогічні та інші передумови формування логопедичної науки, з’ясувати особливості її початку інституціоналізації в Україні до середини ХХ століття. Для досягнення цілей статті було застосовано такі методи дослідження: історико-аналітичний, порівняльний, біографічний та контекстуальний методи, що дали змогу реконструювати хронологію витоків та становлення логопедичної допомоги особам із особливими освітніми потребами від стародавніх часів до початку 1960 рр. та висвітлити внесок окремих постатей у формування наукових основ логопедії. Результати. У дослідженні простежується обґрунтування міждисциплінарного характеру логопедії, визначено ключові ідеї, що стали підґрунтям для становлення цієї галузі знань, виявлено тенденції та умови інституціоналізації логопедичної допомоги в Україні. Підкреслено значення європейського інтелектуального впливу на українську логопедичну традицію. Висновки дослідження підкреслюють необхідність вивчення та збереження історико-наукової спадщини для подальшого розвитку логопедичної освіти, удосконалення професійної підготовки фахівців та осмислення національного досвіду в умовах сучасних трансформацій.

ПЕДАГОГІЧНІ СКЛАДОВІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СВІДОМОСТІ В ОСВІТІ

2025-10-30T09:29:04+02:00

Статтю присвячено проблемі реалізації принципу свідомості в освіті підростаючого покоління. Зокрема, у статті розглянуто теоретико-методологічні підходи щодо визначення педагогічних складових забезпечення реалізації принципу свідомості. Зазначається, що окреслена проблема має велике значення для дітей з ментальними порушеннями, оскільки потребує особливого підходу та шляхів реалізації, що своєю чергою потребує від сучасної системи освіти створення сприятливих психолого-педагогічних умов. Щодо дітей з особливими освітніми потребами, зокрема дітей з ментальними порушеннями, пріоритетним залишається завдання посилення ефективності їхньої соціалізації педагогічними засобами реалізації принципу свідомості в освіті (або свідомості навчання та виховання, свідомості й активності). Проблема усвідомленої активності особи розглядається як одна з найважливіших, але ще недостатньо досліджених у загальній та спеціальній психолого-педагогічній науці. Звертається увага, що забезпечення реалізації принципу свідомості в освіті підростаючого покоління сприятиме їх соціальному розвитку та адаптації до життя у суспільстві. Саме реалізація дидактичного принципу свідомості сприятиме запобіганню виникнення у них формалізму знань, посилить їх засвоєння та практичну реалізацію. Завдяки дотриманню системи педагогічних умов реалізації принципу свідомості школярі мають можливість стати більш самостійними у задоволенні власних потреб та виконанні як навчальних, так і повсякденних завдань без стороннього супроводу, з опорою на власні індивідуальні можливості та перспективи розвитку. Розв’язання проблеми в цьому контексті забезпечить також розуміння важливості індивідуальних особливостей школярів окресленої категорії під час організації навчального процесу та сприятиме їхньому успішному навчанню, соціальній адаптації та особистісному розвитку загалом.

Висвітлено педагогічні стратегії та методи, спрямовані на розвиток усвідомленості в навчанні та забезпечення реалізації принципу свідомості в освіті, розкрито зміст та шляхи реалізації окресленого принципу у педагогічному процесі, визначено сутність явищ, що покладаються в його основу.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ОСВІТНІ ЗАПИТИ БАТЬКІВ ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-10-30T09:29:03+02:00

У статті проаналізовано сучасні підходи до підтримки сімей, які виховують дітей із порушенням слуху в умовах кризових ситуацій, зокрема в умовах воєнного стану в Україні. Визначено ключові компоненти ефективної підтримки, серед яких: емоційна стабілізація, доступ до інформації та послуг, співпраця з фахівцями, а також створення умов для безперервного розвитку дитини незалежно від зовнішніх обставин. На основі аналізу батьківських запитів, висловлених у соціальних мережах, виокремлено три основні категорії потреб: психологічні, освітні та соціальні. Метою статті є аналіз основних соціально-психологічних та освітніх запитів батьків дітей з порушенням слуху в умовах воєнного стану в Україні, а також визначення ключових напрямів їх підтримки з урахуванням сучасних викликів і потреб у сфері реабілітації, адаптації та соціальної інтеграції. У статті запропоновано низку практичних рекомендацій, зокрема розроблення національної програми онлайн-супроводу для батьків, створення інтегрованої інформаційної платформи, підготовку педагогів до ефективної роботи в онлайн-середовищі, включаючи розробку, адаптацію, модифікацію навчальних програм, навчальних методик та створення платформ для зворотньої комунікації; формування міждисциплінарних команд підтримки та забезпечення психологічної підтримки батьків, спрямованої на розвиток емоційної саморегуляції, конструктивної взаємодії з дитиною та формування позитивної батьківської ідентичності в нових умовах.

КОМПЛЕКСНА АНАЛІТИЧНА МОДЕЛЬ ДЛЯ МІЖНАРОДНИХ ПОРІВНЯЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ОСВІТНІХ СИСТЕМ

2025-10-30T09:29:02+02:00

Мета статті – представити авторську аналітичну модель, яка інтегрує переваги структуралістських, критичних та технократичних підходів до компаративістських досліджень та дає змогу подолати їхні методологічні обмеження.

Метод – теоретичний аналіз та синтез, ітеративне теоретичне моделювання.

Результати. У статті представлено авторську комплексну аналітичну модель для міжнародного порівняльного аналізу освітніх систем, сфокусовану на вивченні освіти осіб з особливими освітніми потребами (ООП). Модель розроблено на основі синтезу структуралістських, критичних та технократичних підходів із метою подолання їхніх методологічних обмежень. Модель містить три взаємопов’язані аналітичні блоки – контекстуальний, екосистемний та результативний – кожен з них охоплює низку категорій, що дають можливість дослідити зовнішні умови функціонування освітньої системи, її внутрішню організацію, політики, мережі стейкхолдерів, ресурси, а також соціальні й економічні результати. Особливістю моделі є її гнучкість: вона не містить жорстко фіксованих індикаторів, натомість надає дослідникам можливість самостійно обирати критерії та інструменти аналізу залежно від контексту. Її методологічна перевага полягає в можливості адаптувати набір категорій і методів до специфіки об’єктів дослідження, не втрачаючи водночас логічної цілісності аналітичної рамки. Такий підхід дає змогу уникнути редукціонізму й сприяє більш глибокому, контекстуально чутливому дослідженню освітніх систем.

Висновки. Розроблена модель може слугувати інструментом академічного аналізу, а також застосовуватись практично для оцінювання ефективності освітніх систем, виявлення кращих практик, визначення шляхів вдосконалення та розвитку освітніх систем, проєктування освітньої політики, формулювання обґрунтованих, контекстуально чутливих рекомендацій в сфері освіти осіб з ООП, зокрема в країнах, що перебувають у процесі реформування або адаптації до міжнародних стандартів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХОТРАВМИ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2025-10-30T09:29:01+02:00

Зроблено спробу з’ясувати особливості прояву психотравми у дітей з особливими освітніми потребами (ООП) порівняно з дітьми з нормотиповим розвитком (НР) методом клінічного інтерв’ю з елементами спостереження. Метою дослідження є виявлення особливостей прояву психотравми у дітей з особливими освітніми та визначення чинників, що впливають на рівень їхньої психологічної стійкості (резильєнтності). У процесі роботи було використано комплекс теоретичних та емпіричних методів. Теоретичні методи містили аналіз і систематизацію наукових джерел з проблематики психотравми та особливостей психофізичного розвитку дітей з ООП. Емпірична частина ґрунтувалася на спостереженні за поведінкою дітей у навчально-виховному та соціальному середовищі, бесідах із батьками та педагогами, застосуванні методу клінічного інтерв’ю з елементами спостереження, спрямованого на оцінку емоційного стану, рівня тривожності, проявів поведінкових реакцій, моделей соціальної поведінки та рівня соціальної дезадаптації.

В ході дослідження доведено, що діти з ООП характеризуються нижчим базовим рівнем психологічної стійкості до травматичних подій, що зумовлено як впливом кризових ситуацій, зокрема війни, так і специфічними особливостями їхнього інтелектуального та особистісного розвитку. Встановлено, що для цієї категорії дітей притаманна підвищена залежність від зовнішніх умов за недостатнього розвитку внутрішніх механізмів регуляції, що проявляється у труднощах самостійного подолання емоційного напруження, високій чутливості до змін у середовищі та вираженій потребі у структурованій підтримці дорослих. Доведено, що за умови створення безпечного середовища та надання індивідуальної допомоги діти з ООП здатні демонструвати позитивну динаміку у формуванні адаптивних стратегій і поступове підвищення рівня резильєнтності.

У порівнянні, діти з нормотиповим розвитком вивляють вищий рівень спонтанної стійкості до психотравми, що виражається у здатності конструктивно долати фрустрацію, відновлювати довіру до оточення, зберігати емоційну рівновагу та гнучкість поведінкових реакцій. У них швидше відновлюються когнітивні функції та підтримується соціальна активність навіть за умов помірного чи достатнього рівня травматичного впливу.

Результати дослідження актуалізують потребу у розробці спеціально адаптованих психодіагностичних інструментів та індивідуальних психокорекційних програм для дітей з ООП. У перспективі дослідження полягає у визначенні та впровадженні ефективних напрямів психологічної підтримки, що сприятимуть зміцненню резильєнтності та розвитку адаптивних стратегій у дітей з особливими освітніми потребами.

КОМПЛЕКСНІ МЕТОДИ КОРЕКЦІЇ КОГНІТИВНОЇ ФУНКЦІЇ У СЛАБОЗОРИХ ДІТЕЙ З ДЦП

2025-10-30T09:29:00+02:00

У статті проаналізовано складні дефекти розвитку дітей з ДЦП, які проявляються в порушенні функцій рухової сфери, в порушенні функцій очного і слухового аналізаторів, когнітивного розвитку дитини, його емоційно-вольової сфери, вищих психічних функцій. Особливу увагу було зосереджено розвитку графо-моторних навичок, пам’яті, уваги, гнозису, праксису, мислення, сформованості математичних уявлень. Обстеження когнітивних функцій слабозорих дітей з ДЦП проводилось за допомогою об’єднання кількох методик. Використовувалися тести на готовність дітей до школи, дошки форм Сегену, пірамідки, матрьошки, об’ємні ящики, картки з різною фактурою та об’ємними фігурами і ґудзиками, дерев’яні пазли – картинки, об’ємні пазли – квадрати. У дослідженні було враховано особливості емоційно-вольової сфери дитини, для оцінювання пам’яті дитини використовувався адаптований тест Семаго. У статті аналізуються результати дослідження на початок роботи зі слабозорими дітьми з ДЦП, які показали, що у 70% дітей відзначається дуже низький рівень розвитку когнітивних функцій, низькі, низькі або взагалі відсутні графомоторні навички, відмічалися значні порушення координації рухів, орієнтування у просторі. Описується комплексна індивідуальна програма корекції когнітивних функцій у слабозорих дітей з ДЦП, яка включала використання су-джок терапії, кінезіологічні вправи, гри з піском, ліплення з пластиліну, дидактичні ігри на моделювання з паличок та геометричних фігур, заняття на тренажерах «Виклади палички по висоті», «Збери коліщатка», збір пазлів для слабозорих. Аналіз педагогічного експерименту показав позитивні результати. Висновки. Комплексне використання методів корекції слабозорих дітей, дітей з ДЦП та дітей з когнітивними проблемами при індивідуальному підході до кожної дитини дає значне покращення когнітивного розвитку слабозорих дітей з ДЦП.

ПРОФІЛАКТИКА ПСИХОЕМОЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2025-10-30T09:28:59+02:00

У статті висвітлено особливості профілактики психоемоційних розладів у дітей з особливими освітніми потребами.

Метою статті є визначення ефективних шляхів профілактики психоемоційних розладів у дітей з ООП та обґрунтування практичних рекомендацій для педагогів і батьків щодо організації середовища та впровадження превентивних заходів, зорієнтованих на підвищення емоційної стабільності й соціальної адаптації таких дітей.

Методи дослідження враховували аналіз і узагальнення наукових джерел, що висвітлюють специфіку психоемоційних порушень та чинники їх виникнення у дітей з ООП, порівняльний аналіз ефективності різних профілактичних програм, синтез теоретичних положень та абстрагування для визначення загальних закономірностей емоційного розвитку дітей за умов підвищеного стресу та сенсорної вразливості.

Результати показали, що психоемоційні розлади у дітей з ООП детерміновані різними чинниками (біологічними, психологічними, соціальними та освітніми), виявляються у формі емоційної лабільності, тривожності, дратівливості, порушень поведінки, соматичних реакцій та труднощів соціальної адаптації.

Визначено, що ефективність профілактики зумовлюється раннім виявленням ризиків, безперервністю супроводу, адаптацією освітнього середовища, екологічністю емоційних та сенсорних умов, мультидисциплінарною взаємодією фахівців і сім’ї.

Запропонована програма профілактики передбачає чотири етапи: діагностико-аналітичний, превентивно-розвивальний, підтримувально-педагогічний та моніторингово-корекційний, що у сукупності забезпечують системне зниження ризиків, розвиток навичок саморегуляції та підвищення адаптації.

За результатами наукового дослідження зроблено висновок, що інтегрована профілактична система за участі педагогів, сім’ї та психолога значно зменшує емоційний дистрес, попереджає розвиток складних емоційних порушень, підвищує залученість дитини до навчання та сприяє гармонійному розвитку. Перспективними визначено подальше емпіричне вивчення динаміки стану дітей після впровадження програм та розробку стандартизованих критеріїв оцінки профілактичних втручань.

СТАН СФОРМОВАНОСТІ ПЛАВНОСТІ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ЗАЇКАННЯМ

2025-10-30T09:28:58+02:00

У статті розглядаються особливості розвитку мовлення у дітей старшого дошкільного віку із заїканням в умовах повномасштабної війни в Україні. Проаналізовано вплив психоемоційного стресу на дихальну регуляцію, координацію артикуляції та їхній вплив на темпо-ритмічну організацію мовлення і його плавність. Встановлено, що порушення темпу, ритму, інтонації, паузування та недостатня тривалість спрямованого видиху призводять до нерівномірності мовленнєвого потоку, частих запинок та м’язового напруження у дітей із заїканням. На основі сучасних досліджень виділено ключові компоненти темпо-ритмічної складової мовлення та визначено їхні нормативні характеристики для старшого дошкільного віку.

Запропоновано методику визначення стану сформованості плавності мовлення у дітей старшого дошкільного віку із заїканням, що містить дослідження фізіологічного та мовленнєвого дихання; темпо-ритмічної складової мовлення; а також аналіз рівномірності темпу мовлення, частоти та характеру мовленнєвих запинок, наявності нервово-м’язового напруження й стабільності спрямованого видиху.

За результатами досліду було констатовано порушення фізіологічного та мовленнєвого дихання, що призводять до труднощів у регуляції повітряного потоку, напруження голосового апарату, зупинки, повтори та зниження інтонаційної виразності. Виявлено недостатню сформованість дихальної функції, що ускладнює мовленнєвий процес і поглиблює вторинні прояви заїкання та негативно впливає на комунікативну активність. Дослідження також засвідчує наявність нерівномірного темпу мовлення, різних видів мовленнєвих запинок, а також порушення узгодженості дихання та артикуляції. Все означене поєднується з нервово-м’язовим напруженням і нестабільною тривалістю видиху, що знижує плавність та виразність висловлювань.

Опираючись на виявлені особливості автори визначили основні напрями логопедичного супроводу: дихальна гімнастика з елементами фонаційного навантаження; логокорекційна робота із м’язовою напругою; розвиток темпо-ритмічної складової мовлення; формування навичок самоконтролю та мовленнєвого планування; зниження мовленнєвої тривожності та страху перед мовленням; робота з батьками/родиною.

ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПОСЛУГ РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ СІМ’ЯМ, У ЯКИХ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ РЕТТА

2025-10-30T09:28:57+02:00

У статі розглянуто особливості надання послуг раннього втручання (РВ) сім’ям, у яких виховують дітей із синдромом Ретта. Обґрунтовується важливість сімейно-центрованого підходу як фундаментального принципу, що пронизує всі етапи роботи, від первинної оцінки до формування індивідуального плану.

Описано етапи та складові процесу оцінки розвитку дитини та сім’ї, а також запропоновано ефективні комунікативні стратегії для повідомлення результатів та надання підтримки. Особлива увага приділяється специфічній адаптації послуг РВ до потреб сімей з дітьми із синдромом Ретта, враховуючи психоемоційний стан родини, потребу в знаннях та довгостроковість підтримки.

Визначено, що успішність психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами, зокрема із синдромом Ретта, безпосередньо залежить від злагодженої роботи команди та активного залучення батьків. Це партнерство забезпечує цілісний підхід, де кожен учасник вносить свій унікальний вклад у розвиток дитини

Автором проаналізовано різноманітні виклики, включаючи проблеми з комунікацією, поведінкою, фізіологічні труднощі під час харчування, побутової орієнтації, руху, сну, харчування, дихання та ін. Раннє втручання дає змогу підійти до цих проблем комплексно, залучаючи міждисциплінарну команду фахівців (фізичних терапевтів, логопедів, психологів), що забезпечує всебічну підтримку.

Підтримка родин, які виховують дітей з синдром Ретта, є важливою у процесі подолання психоемоційного напруження у сім’ї. Раннє втручання надає батькам не лише практичні навички догляду та комунікації, а й емоційну та інформаційну підтримку. Воно допомагає родині відчути себе партнерами у процесі, знижує рівень стресу та дає надію на краще майбутнє.

Основні напрями досліджень передбачають вивчення довготривалого впливу різних чинників на розвиток та підтримку дітей із синдромом Ретта. Це охоплює не лише терапевтичні втручання, а й вплив якості догляду, стану здоров’я та соціальної інтеграції. Дослідження, спрямовані на оцінку якості життя родини та дитини, дадуть можливість розробити ефективніші стратегії підтримки на всіх етапах життя.

Критично важливим є розроблення та валідація спеціалізованих діагностичних інструментів, які враховуватимуть специфічні рухові, сенсорні та когнітивні обмеження при синдромі Ретта. Це забезпечить підвищення точності оцінки індивідуальних потреб дитини та її потенційних можливостей, що, своєю чергою, є фундаментальним підґрунтям для розробки ефективних програм втручання.

Майбутні дослідження повинні зосередитися на оцінці ефективності мультидисциплінарних моделей раннього втручання. Це передбачає аналіз взаємодії фахівців (психологів, логопедів, ерготерапевтів) та вплив їхньої скоординованої роботи на розвиток дитини та благополуччя родини.

ТРИВОЖНІСТЬ ЯК ПРОВІДНИЙ ФАКТОР ФОРМУВАННЯ СЕЛЕКТИВНОГО МУТИЗМУ У ДІТЕЙ

2025-10-30T09:28:56+02:00

Феномен селективного мутизму полягає в тому, що дитина, володіючи нормотиповими для свого віку здібностями до мовлення, виявляється нездатною говорити лише в деяких певних соціальних ситуаціях.

Метою статті є аналіз факторів і умов виникнення селективного мутизму у дітей щодо підвищення ефективності надання їм психолого-психіатричної і корекційно-педагогічної допомоги та профілактичних засобів. Дослідження здійснювалися методами теоретичного аналізу відповідної психолого-педагогічної та психіатричної літератури, а також узагальнення та систематизації результатів опублікованих досліджень щодо факторів формування селективного мутизму у дитячому віці.

Результати дослідження. Етіологія селективного мутизму багатофакторна й до кінця все ще не вивчена. Феномен цього розладу дитячого віку обумовлений цілим комплексом взаємодіючих чинників, таких як: генетична спадковість, особливості характеру і неврологічного розвитку дитини та несприятливий соціально-психологічний клімат. Проте проведений нами аналіз факторів і умов виникнення селективного мутизму показав, що провідним фактором формування селективного мутизму у дітей є тривожність, як стійке функціональне утворення на відповідних етапах їх розвитку (база), яке під впливом несприятливого навколишнього середовища (тригер механізму формування відхилень у розвитку) призводить до виникнення цього феномену. Тому найбільш результативними психолого-психіатричними, корекційно-педагогічними й медикаментозними методами подолання та профілактики селективного мутизму у дітей, на нашу думку, є ті, що спрямовані здебільшого на усунення їхньої тривожності.

НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У КОРЕКЦІЇ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2025-10-30T09:28:55+02:00

У положеннях наукової статті наведено засадничі ідеї нейропсихологічного підходу в процесі корекційних заходів, спрямованих на покращення стану розвитку дітей із особливими освітніми потребами. Метою статті є теоретичний аналіз специфіки та переваг нейропсихологічного підходу для корекційної роботи із дітьми, зокрема, із мовленнєвими порушеннями, розладами дефіциту уваги та гіперактивності. Окреслено специфіку проблематики, її актуальність в сьогоденній гуманітарні науці і освіті. Методами дослідження є компаративістика, аналіз, систематизація, порівняння, які дали змогу проаналізувати, виділити ключові аспекти та систематизувати результати. Окреслено унікальність нейропсихологічного підходу, що полягає в його мультидисциплінарності. Розкрито суть нейропсихологічного підходу як такого, що визначає три енергетичні блоки головного мозку. Зазначено специфіку кожного блоку, їх фізіологічну локалізацію. Визначено базове положення підходу: різні мозкові структури є окремими ланками, на які треба здійснювати різний вплив. Сформульовано етапи нейропсихологічної корекції розвитку дітей із особливими потребами: первинна діагностика, створення індивідуального плану корекції, проведення занять зі стимуляції розвитку слабко розвинених функцій, моніторинг динаміки розвитку дитини. Виокремлено специфіку кожного з етапів для дітей із мовленнєвими порушеннями і СДВГ. Наведемо приклади методик нейропсихологічної корекції. Зазначено вектори розгляду проблеми нейропсихологічного підходу корекції розвитку. Зазначено роль нейропсихологічного підходу для корекції психотравмуючого впливу від воєнних подій. Доведено ефективність нейропсихологічного підходу для корекції розвитку дітей з особливими потребами завдяки врахуванню глибинних нейрофізіологічних механізмів і глобальному позитивному впливу на різні сторони розвитку дитини.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНОВЛЕННЯ ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

2025-10-30T09:28:54+02:00

Мета статті полягає у визначенні рівня сформованості гендерних стереотипів у дітей дошкільного віку з порушеннями інтелектуального розвитку задля виявлення істинної ситуації різноманітної гендерної обізнаності дітей.

Під час проведення емпіричного дослідження використовувалися такі методи, як діагностична бесіда, опитування, вивчення продуктів діяльності дітей, а також спостереження та методи обробки даних, а саме: побудова гістограм, аналіз та синтез отриманих даних, їх систематизація.

У ході дослідження було проведено три методики задля виявлення ґендерних стереотипів, рівня їх засвоєння та впливу на мислення та світогляд дошкільників з інтелектуальними порушеннями.

Аналіз результатів методики визначення гендерних установок дітей (В. Кагана) показав, що у досліджуваної групи дошкільників з інтелектуальними порушеннями сформовано гендерну ідентичність, а також наявне прийняття власної статі та небажання змінювати її. Серед представлених в опитуваннях гендерних ролей найбільш привабливими для дітей виявилися ролі батька (для хлопців) та матері (для дівчат), що може свідчити про бажання наслідувати гендерну поведінку авторитетних дорослих представників своєї статі.

У ході проведення методики на гендерні стереотипи (А. Криворотько) було виявлено, що у більшості дошкільників даної групи дітей сформовано гендерні стереотипи щодо вибору іграшок, розподілу обов’язків та рівності в правах чоловіків та жінок у відповідності до біологічної статі.

До того ж, аналіз результатів авторської методики «Гендерні стереотипи у світі професій» І. Каракай дав змогу виявити наявність професійних гендерних стереотипів у даної групи дітей, проявом яких є співвідношення професійної діяльності з певною статтю.

Своєю чергою проведене спостереження за діяльністю дошкільників з інтелектуальними порушеннями підтвердило наявність у них зазначених стереотипів. На противагу цьому дане дослідження показало, що незважаючи на наявність сформованих гендерних стереотипів у більшості дітей даної групи, їх міжособистісна взаємодія не страждає. Діти виявляють повагу та турботу одне до одного.

Отже, встановлено, що в опитуваних нами дошкільників наявні сформовані гендерні стереотипи, які стосуються вибору іграшок та одягу відповідно до статі дитини, розподілу обов’язків в родині між чоловіком та жінкою, рівності прав між протилежними статями та наявності професійних гендерних стереотипів.

ФОРМУВАННЯ ДІАЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ДІТЕЙ З ТЯЖКИМИ ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ОНЛАЙН-НАВЧАННЯ

2025-10-30T09:28:52+02:00

Мета дослідження. Стаття присвячена аналізу можливостей формування діалогічної компетентності у дітей із тяжкими порушеннями мовлення (ТПМ) засобами онлайн-навчання. Основна увага зосереджена на дослідженні ефективності методів, інструментів та педагогічних стратегій, що застосовуються у дистанційному форматі, а також на виробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення корекційно-розвивальної роботи.

Методи. У процесі дослідження було використано аналіз наукової літератури, контент-аналіз сучасних освітніх платформ, порівняльний огляд корекційних програм та педагогічних практик, а також метод узагальнення для визначення оптимальних підходів до організації діалогічної взаємодії онлайн.

Результати. Показано, що онлайн-освіта відкриває нові можливості для розвитку мовленнєвих умінь дітей з ТПМ, однак вимагає спеціальної адаптації змісту, методів і форм роботи. Позитивним чинником виступає інтерактивність цифрових інструментів, які стимулюють комунікацію та створюють умови для індивідуалізації навчання. Разом із тим виявлено низку бар’єрів – складність у підтриманні уваги, недостатній рівень емоційної залученості та потреба у значній підтримці з боку педагога й батьків.

Наукова новизна. Уперше здійснено комплексний аналіз застосування засобів онлайн-навчання для формування діалогічної компетентності у дітей з ТПМ, визначено сильні та слабкі сторони цього підходу в умовах інклюзивної освіти.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані вчителями-логопедами, асистентами вчителів, педагогами інклюзивних класів для розробки ефективних дистанційних занять, що сприятимуть розвитку комунікативних і соціальних навичок учнів з особливими освітніми потребами.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЯГНЕНЬ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ЖЕСТОМОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТВОРЧИХ ОСЕРЕДКІВ ВЧИТЕЛІВ

2025-10-30T09:29:12+02:00

За матеріалами наукової доповіді, представленої на секції «Творчі здобутки сурдомайстерень у розробці жестомовної політики і практики» Всеукраїнської науково-практичної конференції «Спеціальна педагогіка і психологія на сучасному етапі розвитку» відділу української жестової мови Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України, яка відбулася у травні цього року в межах Фестивалю науки.

Експериментальна діяльність закладу спеціальної освіти в умовах воєнного часу є особливо важливою, оскільки презентує рух вчителів-новаторів у реалізації гострих проблем, пов’язаних з вивченням української жестової мови.

В умовах експериментальної діяльності за останні роки розроблено низку позитивних інноваційних технологій, які презентують спеціальні заклади освіти як необхідний затребуваний і незамінний потенціал освітньої сфери у розвитку життєвоважливих компетенцій учнів з особливими освітніми потребами.

Співголосся наукової думки і сучасної шкільної практики відображено в оновлених документах нормативно-правової бази, інноваційних посібниках, методичних розробках змісту викладання УЖМ як предмета, використання як засобу навчання і спілкування. Затребувана і реалізована педагогіка співпраці між науковим відділом української жестової мови і закладу освіти відповідає творчим бажанням педагогів, збагачує професійний потенціал, стимулює до подальшої співпраці. Перспективи подальших досліджень вбачаються нами у продовженні співпраці відділу української жестової мови Інституту спеціальної педагогіки і психології НАПН України, МОН України і нашого закладу.

МАЄМО БІЛЬШОЮ МІРОЮ ЗАЙМАТИСЯ МЕТОДОЛОГІЧНИМИ ПРОБЛЕМАМИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ

2025-10-30T09:29:13+02:00

4 квітня 2025 року відбулися Загальні збори НАПН України. Головною темою обговорення став «Звіт про діяльність Національної академії педагогічних наук України в 2024 році та завдання на 2025 рік».