Особлива дитина: навчання і виховання

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ САМОВИЗНАЧЕНОСТІ ПІДЛІТКІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Юлія Васюк, Наталія Пахомова, Ольга Губарь — Wed, 04 Mar 2026 20:25:42 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми формування соціальної самовизначеності підлітків з особливими освітніми потребами в контексті сучасних викликів інклюзивної освіти. Наголошено, що соціальне самовизначення у підлітковому віці – це багаторівневий процес, який охоплює усвідомлення власної ідентичності, ціннісних орієнтацій, соціальних ролей та перспектив самореалізації в суспільстві. Для підлітків з ООП цей процес ускладнюється низкою чинників, зокрема когнітивними, емоційними, комунікативними та бар’єрами соціальної інтеграції, що потребує цілеспрямованої корекційно-педагогічної підтримки. У роботі узагальнено актуальні наукові підходи до трактування феномену соціального самовизначеності, визначено зміст і структуру цього поняття, окреслено чинники, які впливають на його формування в умовах освітнього середовища. Акцент зроблено на особливостях становлення самосвідомості в підлітковому віці, специфіці інклюзивної взаємодії, а також ролі корекційно-педагогічного супроводу в розвитку автономії та суб’єктної позиції особистості. У результаті проведеного аналізу наукових джерел окреслено сучасні тенденції та суперечності у підтримці соціальної самовизначеності підлітків з ООП, включно з акцентами на індивідуалізацію, профорієнтацію, участь у соціальних проєктах і розбудову освітніх траєкторій. Встановлено, що ефективне формування соціальної самовизначеності можливе за умови впровадження комплексу педагогічних умов, які охоплюють адаптацію освітнього середовища, розвиток внутрішньої мотивації, інституційну підтримку автономії та варіативність шляхів самореалізації. У статті проаналізовано і концептуалізовано низку засадничих принципів – зокрема діалогічності, соціального включення, персоналізації та орієнтації на сильні сторони особистості – як смислових орієнтирів корекційно-педагогічного впливу. У результаті теоретичного узагальнення виокремлено науково обґрунтовані напрями підтримки соціальної самовизначеності в освітньому процесі, які можуть бути використані для удосконалення інклюзивної освіти та формування стійкої системи супроводу учнів з особливими потребами на етапі підліткового становлення.

КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ УСНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ЗАЇКАННЯМ

Світлана Долженко — Wed, 04 Mar 2026 20:27:22 +0200

У сучасному освітньому просторі наразі є актуальним формування усного мовлення дітей старшого дошкільного віку з темпо-ритмічними труднощами. Особливої уваги набуває впровадження нових науково обґрунтованих інтегративних навчально-методичних підходів, необхідність удосконалення методичного забезпечення. Розробка навчально-методичного інструментарію має поєднувати диференційовані педагогічні підходи, враховуючи психофізіологічні та когнітивні особливості дітей старшого дошкільного віку із заїканням.

Метою статті є аналіз критеріїв та показників оцінювання ефективності формування усного мовлення дітей старшого дошкільного віку із заїканням. Під час написання статті нами використовувались практичні методи, зокрема результати формувального та констатувального експериментів.

Важливим аспектом розроблення методики є визначення педагогічних умов та принципів, які супроводжують ефективне впровадження методики та створюють ситуацію успіху під час мовленнєвої діяльності.

Оцінювання ефективності інтегративної методики формування усного мовлення дітей старшого дошкільного віку із заїканням потребує чіткої системи критеріїв та показників, що дають змогу об’єктивно зафіксувати динаміку розвитку дитини, визначити досягнутий рівень сформованості мовленнєвих навичок, встановити взаємозв’язки між різними компонентами мовленнєвої системи. На основі аналізу науково-методичної літератури (праці В. Кондратенко, С. Конопляста, О. Кравцова, З. Ленів, Т. Морозова, Ю. Рібцун, Р. Юрова та ін.) та результатів констатувального дослідження було розроблено комплексну систему критеріїв та показників оцінювання, що охоплює всі істотні аспекти мовленнєвого розвитку дитини з заїканням.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ДІТЕЙ ЗІ СКЛАДНИМИ ПОРУШЕННЯМИ РОЗВИТКУ В УМОВАХ НУШ

Володимир Дука, Наталія Баташева — Wed, 04 Mar 2026 20:28:45 +0200

У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування концептуальних засад організації освітнього середовища для дітей зі складними порушеннями розвитку в умовах Нової української школи з позицій сучасних педагогічних, психологічних підходів.

Мета статті полягає в обґрунтуванні системи концептуальних засад проєктування та функціонування освітнього середовища як цілісного чинника психічного розвитку, компенсації порушень і соціалізації дітей зі складними порушеннями розвитку відповідно до цінностей і принципів Нової української школи.

У дослідженні застосовано методи аналізу, синтезу, порівняння й узагальнення вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних та спеціально-педагогічних джерел, а також здійснено концептуальний аналіз положень Нової української школи, культурно-історичної теорії розвитку, особистісно-орієнтованого, діяльнісного і системного підходів та сучасних доказових освітніх практик роботи з дітьми зі складними порушеннями розвитку.

Результати дослідження засвідчили, що складні порушення розвитку мають інтегративну особливість, зумовлену поєднанням кількох первинних психофізичних порушень, які виявляються у системних порушеннях основних сфер розвитку, труднощах в навчальній діяльності та ускладнюють соціалізацію дитини. Визначено, що ефективність корекційно-розвивальних впливів на розвиток дитини залежить від якості організації освітнього середовища.

Обґрунтовано систему концептуальних засад організації освітнього середовища, що визначають методологічні орієнтири його проєктування та функціонування, зокрема середовищну детермінованість психічного розвитку, системність і цілісність, компенсаторну спрямованість, участь дитини у діяльності, комунікативну доступність, емоційну безпеку, індивідуалізацію через гнучке проєктування середовища та інтеграцію освітніх, корекційно-розвивальних і реабілітаційних впливів.

Висновки полягають у тому, що науково обґрунтоване, структуроване й внутрішньо узгоджене освітнє середовище є провідним чинником розвитку, компенсації порушень, зниження ризиків вторинних та третинних порушень і забезпечення соціальної участі дітей зі складними порушеннями розвитку в умовах Нової української школи.

ОГЛЯД МЕТОДІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА

Вероніка Мельник — Wed, 04 Mar 2026 20:30:31 +0200

Мета статті полягає в створенні переліку методик психологічної діагностики дітей з розладами аутистичного спектра для виявлення особливостей їхнього розвитку та планування освітньої діяльності. Застосування описаних методик у процесі первинного обстеження молодшого школяра з аутизмом дає можливість з’ясувати його готовність до початку навчання, особливості когнітивних функцій, сенсомоторні явища, рівень комунікативно-мовленнєвих ознак соціальної поведінки, сильні та слабкі сторони розвитку задля розробки індивідуальної програми освітнього маршруту. Методологія дослідження побудована на теоретичному аналізі іншомовної літератури та узагальнені поняття про діагностичні методи в контексті навчального процесу учнів з розладами аутистичного спектра українських закладах освіти. У тексті представлено огляд таких діагностичних методик: QNST-3R, ASIEP-3, ABLLS-R, SSP, SCSP2, PEP-3. Наукова новизна полягає у систематизації психологічних методів діагностики специфіки освітньої діяльності школярів з аутизмом на основі міжнародних наукових джерел. Висвітлено фактологічну інформацію про розробників кожного методу, призначення, переваги та особливості застосування. Також запропоновано багатофункціональність описаних методів для потенційних досліджуваних, а саме: перспективи подальшого використання діагностичних даних у процесі комплексного супроводу командою фахівців навчального закладу дитини з розладом аутичного спектра перед запуском і під час ведення активної освітньої діяльності. Стаття доводить необхідність ретельного підбору адекватного методу психологічної діагностики задля успішного обстеження школярів з розладами аутистичного спектра з урахуванням нейропсихологічного функціонування організму дитини. Опираючись на відомості про стан сенсомоторного розвитку, прояви соціальної поведінки, рівень саморегуляції, здатності до научуваності та інші унікальні особливості кожного вихованця з особливими потребами, психологи та спеціальні педагоги матимуть змогу розробити максимально ефективну програму освітньої діяльності.

АНАЛІЗ СТРАТЕГІЙ ПОДОЛАННЯ ЗАЇКАННЯ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА ОСНОВІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ

Ольга Невмержицька — Wed, 04 Mar 2026 20:31:44 +0200

У статті висвітлено проблему подолання заїкання у дітей шкільного віку як одного з найбільш складних, багатофакторних та соціально значущих порушень мовленнєвого розвитку. Здійснено ґрунтовний теоретичний аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел щодо необхідності розробки комплексних стратегій логопедичного впливу подолання заїкання, проаналізовано соціально-комунікативні, емоційно-психологічні та особистісні наслідки цього порушення для формування самовпевненості, міжособистісних навичок і навчальної успішності школярів. Обґрунтовано нагальну потребу комплексного підходу до організації логопедичної допомоги з урахуванням індивідуальних особливостей, віку та рівня сформованості мовлення дитини, ступеня заїкання, емоційно-вольової сфери, когнітивних здібностей та умов освітнього середовища.
Охарактеризовано ефективні логопедичні стратегії подолання заїкання, зокрема методи формування плавності мовлення, ідентифікації та модифікації заїкання, генералізації навичок плавного мовлення у різних соціальних контекстах, використання спеціалізованих дихально -голосових і ритміко-інтонаційних вправ, прийоми регуляції темпу, ритму та просодики мовлення. Проаналізовано можливості інтеграції елементів когнітивно-поведінкової терапії та психологічних методик для зниження мовленнєвої тривожності, формування впевненості у спілкуванні та розвитку позитивної самооцінки. Наголошено на важливості системної взаємодії логопеда, психолога, педагогів і батьків у процесі корекційної роботи, створення підтримувального та безпечного комунікативного середовища.
Визначено, що результативність логопедичного впливу істотно зростає за умов поєднання традиційних і сучасних інноваційних технологій, створення стабільного підтримувального комунікативного середовища, забезпечення безперервності логопедичного впливу та регулярного моніторингу прогресу. Окреслено перспективи подальших досліджень, спрямованих на вдосконалення індивідуалізованих програм логопедичної допомоги школярам із заїканням, адаптації методик до конкретного віку, типу порушення і психоемоційного стану дитини.

НАУКОВА ТА НАУКОВО-ОРГАНІЗАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ІНСТИТУТУ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ МИКОЛИ ЯРМАЧЕНКА НАПН УКРАЇНИ (2021–2025 РР.): ПІДСУМКИ ТА ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ

Леся Прохоренко, Наталія Ярмола, Олег Орлов — Wed, 04 Mar 2026 20:33:03 +0200

У статті представлено основні результати наукової та науково-організаційної діяльності Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України впродовж 2021–2025 років. Методологічну основу роботи становили системний, міждисциплінарний та особистісно орієнтований підходи, а також комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема теоретичний аналіз і узагальнення, моделювання, психолого-педагогічна діагностика, експертне оцінювання та апробація результатів у практиці освітніх і реабілітаційних закладів.
Дослідження Інституту зосереджено на реалізації фундаментальних і прикладних наукових розробок у галузі спеціальної педагогіки, інклюзивної освіти, спеціальної та кризової психології в умовах сучасних соціальних викликів на засадах програмно-цільового підходу, міждисциплінарної координації та інтеграції фундаментальних і прикладних досліджень із запитами освітньої практики. Управлінський вимір діяльності Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України у цей період характеризувався посиленням стратегічного планування, оптимізацією науково-організаційних процесів та орієнтацією на результативність і практичну значущість наукових досліджень. Значну увагу приділено кадровій політиці, розвитку наукового потенціалу, підтримці молодих учених і системному підвищенню кваліфікації педагогічних і психологічних кадрів. Управлінські рішення також було спрямовано на розширення міжнародної наукової співпраці, участь у міжнародних проєктах і грантових програмах, а також на адаптацію діяльності Інституту до умов соціальної нестабільності та воєнних викликів, що забезпечило безперервність наукових досліджень і їхню відповідність актуальним потребам суспільства.
Висвітлено результати досліджень, спрямованих на розроблення й оновлення науково обґрунтованих підходів до навчання та психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами; створення класифікацій освітніх труднощів і рівнів підтримки дітей з ООП, що стали підґрунтям для методичних рекомендацій для інклюзивно-ресурсних центрів; розроблення сучасних корекційно-розвивальних програм і навчально-методичних матеріалів для фахівців та батьків. Окрему увагу приділено науковому забезпеченню впровадження інклюзивної освіти з урахуванням психотравматичного досвіду дітей, спричиненого війною.
Зроблено висновок про вагомий внесок Інституту в розвиток науково-методичного забезпечення спеціальної та інклюзивної освіти. Окреслено перспективи подальшого розвитку, зокрема модернізацію наукових підходів, розширення міжнародної співпраці та вдосконалення системи підготовки і підвищення кваліфікації фахівців.

ЛОГОПЕДИЧНИЙ СУПРОВІД У СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ПІДХОДИ ТА ЗНАЧЕННЯ РАННЬОЇ ЛОГОІНТЕРВЕНЦІЇ

Світлана Конопляста, Аліна Синиця — Wed, 04 Mar 2026 20:34:31 +0200

У статті представлено наукове обґрунтування сучасних підходів до логопедичного супроводу дітей із тяжкими порушеннями мовлення. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості дітей з тяжкими порушеннями мовлення, зокрема порушення мовлення у дітей з дитячим церебральним паралічем, для яких ці порушення мають системний характер і істотно впливають на когнітивний, емоційно-вольовий та соціальний розвиток. Логопедичний супровід розглядається як цілісний, неперервний і міжгалузевий процес, спрямований на формування мовленнєво-комунікативних умінь з урахуванням індивідуальних потреб дитини з тяжкими порушеннями мовлення. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел уточнено зміст поняття «логопедичний супровід», визначено його структурні компоненти та базові функціональні завдання. Обґрунтовано провідну роль ранньої логоінтервенції як умови підвищення ефективності корекційно-розвиткової роботи, що забезпечує використання сензитивних періодів мовленнєвого розвитку та профілактику вторинних відхилень. Увагу зосереджено на необхідності поєднання логопедичних, психологічних, медичних і педагогічних впливів у межах трансдисциплінарної взаємодії фахівців. У статті систематизовано принципи логопедичного супроводу, зокрема запропоновано модифіковані принципи задля забезпечення логопедичного супроводу дітей раннього віку з церебральним паралічем. Підкреслено значення активної участі батьків у реалізації індивідуальної програми розвитку дитини. Доведено, що впровадження системного логопедичного супроводу сприяє оптимізації мовленнєвого розвитку, підвищенню якості корекційної допомоги та успішній соціальній інтеграції дітей із тяжкими порушеннями мовлення. Визначено, що логопедичний супровід сьогодні є базою для забезпечення гармонійного розвитку, корекції, відновлення мовлення не лише дітей із тяжкими порушеннями мовлення, а й дорослих.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИТКОМ МОВЛЕННЯ

Тетяна Кривенко — Wed, 04 Mar 2026 20:35:47 +0200

У статті висвітлено значення емоційного розвитку для успішного міжособистісного спілкування, становлення гармонійної особистості дитини. Вивчено сучасні наукові підходи стосовно проблеми розвитку здатності до емпатії. Наведено характерні особливості формування емоційної сфери у дошкільників із загальним недорозвитком мовлення, та обґрунтовано методи, які сприяють підвищенню рівня емпатії, допомагають у набутті навичок самоконтролю та покращують здатність до вербалізації власних почуттів.
Мета статті – розкрити характерні особливості емоційної сфери дошкільників із загальним недорозвитком мовлення (далі ЗНМ) та обґрунтувати методи розвитку емпатії дітей даної категорії.
У ході проведення дослідження було використано ряд загальнонаукових та спеціальних методів, серед яких: теоретичний аналіз та узагальнення наукових джерел, який дозволив виокремити сучасні погляди на становлення та розвиток емоційної сфери дошкільників із загальним недорозвитком мовлення, визначити загальні та специфічні особливості і закономірності даного процесу. Порівняльний аналіз дав можливість сформулювати висновки про спільні та відмінні тенденції становлення досліджуваного процесу у дітей із загальним недорозвитком мовлення та їх нормотипових однолітків. У відборі форм корекційно-розвиткової роботи було застосовано методи систематизації та класифікації.
Встановлено, що діти дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення мають труднощі у вербалізації власних емоцій та розумінні переживань оточуючих. Вони часто не володіють достатнім словниковим запасом з даної теми та ніяковіють під час спілкування. Виявлення емпатії та здатність до самоконтролю дошкільників вказаної категорії нижче, ніж у однолітків з нормотиповим розвитком мовлення, способи вираження емоційного переживання менш різноманітні.
У статті наведено методи, які дають змогу підвищити рівень емпатії та навичок самоконтролю, обґрунтовано ефективність їх використання у роботі з дітьми дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення. У виборі методів корекційно-розвиткової роботи було враховано вікові, мовленнєві, поведінкові особливості дошкільників та рівень сформованості навичок спілкування. Сформульовано висновки та визначено перспективи подальшого дослідження.

ДІАГНОСТИКА ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ООП З ВИКОРИСТАННЯМ НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНИХ ВПРАВ ПІД ЧАС ВОЄННИХ ДІЙ В УКРАЇНІ

Ірина Орленко, Світлана Трапезникова, Віра Степанова — Wed, 04 Mar 2026 20:37:06 +0200

У статті проаналізовано ефективність використання нейропсихологічних, сенсорних та психомоторних вправ у процесі реабілітації дітей з особливими освітніми потребами (ООП), які проживають у прифронтових регіонах України під час воєнного стану. Мета статті – дослідити вплив інтерактивних реабілітаційних методів на когнітивний, емоційний, моторний та мовленнєвий розвиток дітей з ООП, з урахуванням підвищеного рівня стресу та емоційної нестабільності, спричинених війною. Процедура дослідження охоплювала шестимісячну програму занять з 87 дітьми віком 11–15 років, у яких виявлено соціоадаптаційні і мовленнєві труднощі в ІРЦ, зокрема тяжкі порушення мовлення та розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ). Для об’єктивної оцінки ефективності реабілітації було використано валідизовані міжнародні інструменти: Leiter-3, Conners-3, Pediatric Balance Scale (PBS), Box and Block Test (BBT), Nine-Hole Peg Test (9HPT), а також сенсомоторні опитувальники. Програма реабілітації охоплювала індивідуалізовані заняття з фізичним терапевтом і психологом, впровадження інтерактивних ігор Briolight, логопедичних вправ та вправ на активізацію міжпівкульної взаємодії для стимулювання нейропластичності. Результати свідчать про істотне покращення невербальної пам’яті, швидкості обробки інформації, зниження тривожності, імпульсивності та агресивної поведінки. Зафіксовано значне зростання концентрації уваги, мовленнєвої активності, зорово-моторної координації та емоційної стійкості. Висновки підтверджують доцільність інтеграції нейропсихологічних та сенсорних підходів у програми підтримки дітей з ООП, які зазнали наслідків війни. Такі методи сприяють ефективній реабілітації, покращенню адаптації та зниженню бар’єрів до повноцінного навчального процесу.

СТРУКТУРА І НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

Валентина Жук, Богдан Куліш — Wed, 04 Mar 2026 20:38:24 +0200

У статті на основі аналізу нормативно-правових документів, наукової і навчально-методичної літератури, зокрема програмного забезпечення вивчення інформатики в старшій школі, визначено структуру інформаційно-комунікаційної компетентності учнів старших класів з порушеннями слуху, яка містить такі компоненти: інформаційний компонент – здатність ефективно працювати з інформаційними джерелами; формування медіаграмотності та сприймання достовірної інформації в інтернеті; комунікаційний компонент – уміння взаємодіяти та співпрацювати за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, використовувати відповідні цифрові засоби для обміну інформацією, дотримуватися правил мережевого етикету; технологічний компонент – знання та володіння цифровими пристроями і їх окремими складниками; уміння працювати з текстовими та графічними редакторами, програмними засобами для створення презентацій, онлайн-сервісами, застосунками, файлами та інтернетом; діяльнісно-практичний компонент – здатність створювати та редагувати цифровий контент; усвідомлення важливості авторського права та дотримання його у процесі практичної діяльності; інклюзивний компонент, який передбачає мобілізацію цифрових стратегій та інструментів для задоволення різноманітних освітніх потреб і подолання перешкод для учнів з особливими освітніми потребами, зокрема старшокласників з порушеннями слуху.
У статті надано рекомендації щодо основних напрямів формування інформаційно-комунікаційної компетентності старшокласників з порушеннями слуху, зокрема: мотиваційного – мотиви, мета, пізнавальний інтерес учнів до інформаційно-комунікаційної діяльності; когнітивного (пізнавального) – усвідомлення ключових понять та навичок роботи з цифровими пристроями; комунікативного – використання ІКТ як засобу спілкування та співпраці; діяльнісного (практичного) – активне застосування цифрових технологій і комп’ютера в навчальній діяльності як засобів пізнання та ціннісно-рефлексивного – пізнання себе, самореалізація. Обґрунтовано, що формування інформаційно-комунікаційної компетентності залежить від цілеспрямованого і послідовного впровадження сучасних педагогічних підходів, урахування психолого-педагогічних особливостей старшокласників з порушеннями слуху та активного використання цифрових технологій в освітньому процесі.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ДОСЛІДНИЦЬКОГО ЦИКЛУ В ЕПОХУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: МОЖЛИВОСТІ ТА РИЗИКИ ДЛЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

Олексій Кіргізов — Wed, 04 Mar 2026 20:40:08 +0200

У статті здійснено наративний огляд використання штучного інтелекту (ШІ) у науково‑дослідній діяльності з фокусом на психолого‑педагогічних дослідженнях та освітньому контексті, зокрема щодо дітей і підлітків. Мета роботи – узагальнити практики інтеграції ШІ в дослідницький цикл, окреслити задокументовані переваги та систематизувати ключові методологічні, етичні й соціально‑когнітивні ризики, а також показати, як ці питання відображаються в інституційних політиках. Дослідження виконано у форматі теоретичного огляду з цілеспрямованим добором рецензованих публікацій і офіційних документів та відкритих політик університетів і освітніх органів (переважно 2023–2026 рр.); загалом опрацьовано понад 40 джерел, із яких 19 інтегровано у вигляді цитувань. У результаті узагальнено практичні переваги ШІ‑інструментів: скорочення часу на рутинні операції, підтримка роботи з великими масивами даних, а також часткова компенсація дефіциту технічних навичок у гуманітарних і соціальних науках. Паралельно проаналізовано ризики: «галюцинації» та похибки моделей, загрози поширення недостовірних знань, занепокоєння щодо приватності й нагляду в освіті, відтворення соціальних упереджень, а також ризики академічної недоброчесності через несанкціоноване або недеклароване використання генеративних інструментів. Окремо розглянуто інституційні відповіді (оновлення кодексів честі, вимоги прозорості/декларування, обмеження щодо даних) і представлено добірку кейсів університетів та освітніх/державних органів (США/Європа/Україна). Також обговорено емпіричні кейси продуктивного використання ШІ та моделі взаємодії «кентавр/кіборг», концепцію «розмитого кордону» можливостей ШІ й практику «vibe coding» як підхід до прототипування з подальшим людським редагуванням і верифікацією.

ОСВІТНЯ ПОСЛУГА «РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ» ДЛЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІЗ РОЗЛАДОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ ЯК СУЧАСНИЙ ТРЕНД

Ірина Омельченко, Вадим Кобильченко — Wed, 04 Mar 2026 20:41:26 +0200

У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування освітньої послуги «Розвиток мовлення» для молодших школярів із розладом дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) в умовах інклюзивної та спеціальної освіти. РДУГ розглядається як біопсихосоціальний розлад нейророзвитку, що характеризується дефіцитом уваги, імпульсивністю, гіперактивністю, порушеннями виконавчих функцій та емоційної саморегуляції, які істотно впливають на формування мовленнєвої діяльності й успішність навчання. Проаналізовано еволюцію наукових підходів до розуміння РДУГ – від концепцій мінімального мозкового ушкодження і дисфункції до сучасних уявлень про порушення управлінських (виконавчих) функцій.
Обґрунтовано, що мовленнєві труднощі дітей із РДУГ зумовлено не лише власне мовленнєвими порушеннями, а й особливостями когнітивного та поведінкового функціонування, що потребує комплексного корекційно-логопедичного впливу. Визначено зміст, мету та специфіку реалізації освітньої послуги «Розвиток мовлення» для учнів 1–4 класів з урахуванням вимог державних стандартів освіти, висновків інклюзивно-ресурсних центрів та рівнів підтримки.
Описано основні напрями та принципи корекційно-розвиткової роботи: структурованість і поетапність занять, індивідуалізація, діяльнісний та комплексний підхід, опора на збережені функціональні ланки, міждисциплінарна взаємодія та співпраця з батьками. Показано ефективність використання модифікованих логопедичних технологій, ігрових, сенсорних, кінезіологічних та інформаційних методів, спрямованих на розвиток усного і писемного мовлення, уваги, саморегуляції та комунікативних навичок. Зроблено висновок, що запропонована освітня послуга є важливою умовою подолання мовленнєвих і навчальних труднощів та забезпечення успішної інтеграції дітей із РДУГ в освітнє середовище.

ШУМОВА КАЗКА В РОБОТІ З ДІТЬМИ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

Оксана Михайленко — Wed, 04 Mar 2026 20:43:06 +0200

Статтю присвячено теоретичному аналізу та обґрунтуванню значення немовленнєвого слуху в розвитку дітей з порушеннями слуху, а також дослідженню ефективності використання шумових казок як інноваційного засобу корекційно-розвиткової роботи. Мета статті полягає у визначенні ролі шумових казок у формуванні слухового сприймання, активізації мовленнєвої діяльності та сенсорної інтеграції дітей із порушеннями слуху, а також у характеристиці методичних прийомів їх застосування в освітньому процесі. Методи дослідження передбачають теоретичний аналіз наукових джерел із сурдопедагогіки, аудіології, нейропсихології та літературознавства, контент-аналіз праць, присвячених особливостям сприймання немовленнєвих звуків, порівняльно-історичний та описовий методи, а також узагальнення практичного досвіду роботи з дітьми молодшого шкільного віку. Результати дослідження засвідчують, що шумові казки є ефективним засобом сенсорної стимуляції, який сприяє розвитку слухової уваги, пам’яті, диференціації звуків, формуванню навичок орієнтування у звуковому середовищі та підвищенню мотивації до мовленнєвої активності. Використання шумових казок забезпечує інтеграцію слухових, зорових і тактильних каналів сприймання, полегшує формування артикуляційних образів, підтримує соціально-комунікативний розвиток та створює умови для природного засвоєння мовлення на слуховій основі. Особливої актуальності метод набуває в умовах воєнного стану, коли розвиток немовленнєвого слуху безпосередньо пов’язаний із безпекою дитини та її здатністю реагувати на попереджувальні сигнали. Висновки підтверджують, що шумові казки є результативним, гнучким і доступним інструментом корекційно-розвиткової роботи, який може бути адаптований до індивідуальних потреб учнів і використаний у групових, індивідуальних та фронтальних заняттях. Отримані результати можуть бути застосовані вчителями-сурдопедагогами, логопедами та фахівцями інклюзивної освіти.

ВПЛИВ ПСИХОТРАВМИ НА СПРИЙНЯТТЯ РЕАЛЬНОСТІ ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Денис Прохоренко — Wed, 04 Mar 2026 20:46:24 +0200

Метою статті є з’ясуванню впливу психотравматичного досвіду на сприйняття навколишнього середовища дітьми з особливими освітніми потребами (ООП), їхнє психічне здоров’я та соціальну адаптацію. У межах дослідження використано авторську методику «Я у цьому світі», спрямовану на оцінювання когнітивних, емоційних та перцептивних компонентів сприйняття внутрішньої картини світу та суб’єктивного сприйняття власного місця у мікро-та мегасоціумі. Участь в експерименті взяли діти шкільного віку з порушеннями інтелекту, розладами уваги та гіперактивністю, розладами аутистичного спектра та з порушеннями когнітивного розвитку. В ході експерименту було отримано дані, які засвідчили наявність специфічних змін у сприйнятті навколишньої дійсності дітьми з ООП, зокрема, втрата довіри до оточуючих, труднощі у збереженні позитивних стосунків з близькими, страх невідомого, емоційна нестабільність – від байдужості і замкнутості до агресії, зниження здатності до цілісного осмислення подій, труднощі у відмежуванні реального від уявного, порушення соціальної поведінки та ін. Тобто психотравма впливає на всі аспекти життя дитини, включаючи її соціальні відносини, біологічний стан та психічне здоров’я.
Доведено, що психотравматичний досвід виступає значущим чинником модифікації сприйняття реальності дітьми з ООП, що, своєю чергою, посилює їхні освітні потреби. З’ясовано, що провідну роль у подоланні стресових реакцій відіграє ресурсний потенціал особистості дитини, зокрема рівень розвитку когнітивних умінь, здатність до автономності та сформованість самоконтролю, які виконують функцію психологічних буферів і знижують ризик негативних наслідків психотравмуючого досвіду. Водночас у дітей з особливими освітніми потребами зазначені компоненти ресурсного потенціалу є не сформованими або порушеними, що зумовлює дефіцит внутрішніх механізмів розуміння причин стресу та саморегуляції, що підвищує їхню вразливість до психотравмуючих впливів та актуалізує потребу в цілеспрямованій психолого-педагогічній підтримці. Водночас отримані дані засвідчують актуальність подальших наукових розвідок у цій сфері з метою поглиблення розуміння механізмів впливу психотравми на дитячий розвиток і створення більш ефективних програм підтримки та психолого-педагогічного супроводу.