Особлива дитина: навчання і виховання

СУЧАСНЕ НЕЙРО-ПСИХО-ЛІНГВО-СИНЕРГЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГОПЕДИЧНОГО СУПРОВОДУ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ МОВЛЕННЄВИМИ ПОТРЕБАМИ (ВІТЧИЗНЯНА КОНЦЕПЦІЯ НЕЙРОЛОГОПЕДІЇ)

2024-12-29T14:19:55+02:00

Статтю присвячено питанню створення сучасного науково-практичного підґрунтя організації логопедичного супроводу осіб з особливими мовленнєвими потребами з огляду на досягнення різних галузей наук. На основі аналізу наукових джерел встановлено, що кросдисциплінарність, яка полягає в єднанні зусиль нейробіологів, психологів, лінгвістів і логопедів з метою комплексного вивчення механізмів виникнення дефіциту функції мовлення та створення стратегій його подолання, є характерною рисою зарубіжних і вітчизняних досліджень сьогодення. Визначено пріоритетність нейрофізіологічного, нейропсихологічного, нейро- /психолінгвістичного, синергетичного, інклюзивного векторів розвитку сучасної логопедичної науки в Україні. Науково обґрунтовано актуальність створення сучасної гнучкої трансформаційної системи розробки ергономічних нейро-психо-лінгво-синергетичних моделей індивідуальної підтримки осіб з дефіцитом функції мовлення. З’ясовано, що один з напрямів удосконалення існуючої у галузі логопедії наукової парадигми – нейрологопедичний, вага якого стрімко зростає у системі надання логопедичних послуг, усе ще потребує створення системно-прикладного концептуального підґрунтя та релевантного «наукового каркасу» для розроблення практичного інструментарію реагування на «складні випадки» логопедичної практики. З цією метою створено і представлено вітчизняну концепцію нейрологопедії як дієвого інструмента імплементації фундаментальної ідеї розробки персоналізованих моделей формування мовлення на основі визначення нейропсихолінгвістичних механізмів його недосконалості у кожному конкретному випадку, а водночас як інноваційного напряму підготовки майбутніх фахівців до вирішення завдань підвищеної складності у процесі супроводу осіб з дефіцитом функції мовлення. Розроблено змістовий модуль «Нейрологопедичні стратегії формування мовлення» робочої навчальної програми «Нейрологопедія» для підготовки студентів другого (магістерського) рівня освітньої програми «016.00.01Логопедія» спеціальності «016 Спеціальна освіта», який спрямовано на формування дискурсивного нейрологопедичного мислення майбутнього фахівця як форми розумового процесу, що дасть змогу здійснювати послідовний моніторинг варіантів прояву особливостей мовлення з метою виявлення механізму їхнього виникнення, та створювати стратегію адресного впливу на нього, сприяючи розширенню горизонтів логопедичної науки і практики.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗБАР’ЄРНОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

2024-12-29T14:19:45+02:00

Безбар’єрність в освітньому процесі для дітей з порушеннями слуху передбачає усунення перешкод (бар’єрів), що безпосередньо чи опосередковано унеможливлюють або ускладнюють доступ до здобуття освіти, спілкування, участі у спільній діяльності тощо. Мета статті: висвітлення ключових аспектів організації освітнього середовища для дітей з порушеннями слуху в закладах дошкільної та загальної середньої освіти. Методи дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел; аналіз нормативно-правових документів; узагальнення практичного досвіду реабілітації та навчання дітей з порушеннями слуху. Кожен учень унікальний, має унікальні потреби, широкий спектр здібностей, стилів навчання, володіє різними засобами спілкування тощо. Основні взаємопов’язані складові освітнього процесу, які потрібно враховувати при забезпеченні доступності для дітей з порушеннями слуху: комунікація (спілкування, участь, взаємодія, соціальні контакти, активність); навчання (знання, навички, уміння застосовувати знання, реалізація здібностей тощо); орієнтація в оточуючому середовищі, зокрема звуковому й візуальному. Важливий повний доступ до спілкування, навчання та соціальних контактів дитини, з урахуванням індивідуальних мовних, комунікативних потреб. Програми, допоміжні технології і приміщення повинні бути доступними, щоб допомогти учням використовувати свої сильні сторони, стати впевненими, самостійними і повноправними учасниками пізнавального, соціального й академічного досвіду. Оптимальне освітнє середовище для дітей з порушеннями слуху – це комунікативно насичене середовище: забезпечує повноцінний розвиток першої мови дитини; покращує когнітивні, соціальні та емоційні здібності; має «прямий доступ» (без перекладача) до спілкування з педагогами і достатню кількість однолітків, які розмовляють мовою дитини тощо.

ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ІНКЛЮЗИВНОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2024-12-29T14:19:35+02:00

У статті проаналізовано педагогічні аспекти підготовки майбутніх вчителів до професійної діяльності в інклюзивному освітньому середовищі, яке стає все більш актуальним у сучасній освіті. В умовах глобалізації і соціальної диференціації система освіти потребує змін, спрямованих на забезпечення рівного доступу до навчання для всіх учнів, незалежно від їхніх фізичних або психічних можливостей. Інклюзія в освіті вимагає від педагогів не лише знань, а й умінь адаптувати навчальні матеріали, враховувати індивідуальні особливості учнів та створювати сприятливе навчальне середовище.

Стаття підкреслює необхідність формування у майбутніх вчителів професійних компетентностей, зокрема вміння розробляти індивідуальні навчальні плани, ефективно застосовувати інклюзивні технології та методи, а також співпрацювати з батьками і фахівцями, які працюють з дітьми з особливими потребами. Важливим аспектом є розвиток соціальних і емоційних навичок, які дають змогу вчителям створювати позитивну атмосферу в класі.

У статті аналізуються результати досліджень, які демонструють вплив підготовки вчителів на якість інклюзивного навчання; різноманітні програми підготовки, що існують в Україні та за кордоном, з акцентом на їхні сильні та слабкі сторони. Особливу увагу приділено використанню сучасних педагогічних технологій, таких як змішане навчання, проєктна діяльність та інші підходи, що сприяють інтеграції учнів з особливими потребами в загальноосвітній процес.

Крім того, у статті зазначаються виклики, з якими зустрічаються вчителі в інклюзивних класах, включаючи нестачу ресурсів, професійної підтримки та адміністративних вказівок. Запропоновані рекомендації щодо підготовки фахівців та вдосконалення навчальних програм можуть бути реалізовані під час проведення курсів підвищення кваліфікації, тренінгів, семінарів та стажувань в закладах освіти з досвідом реалізації інклюзивних практик.

Отже, стаття має на меті не лише підкреслити значення якісної підготовки майбутніх вчителів, а й зробити внесок у формування теоретичних засад інклюзивного навчання, що є важливим елементом розвитку сучасної педагогічної практики.

РОБОТА ПЕДАГОГІВ НРЦ І СПЕЦІАЛЬНИХ ШКІЛ З ДІТЬМИ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ В ОНЛАЙН-РЕЖИМІ

2024-12-29T14:19:26+02:00

Статтю присвячено аналізу роботи педагогів НРЦ і спеціальних шкіл з дітьми з інтелектуальними порушеннями в умовах воєнного стану в онлайн-режимі. Метою статті є розгляд особливостей роботи педагогів НРЦ та спеціальних шкіл з дітьми з інтелектуальними порушеннями під час воєнного стану в онлайн-режимі. Методи дослідження: аналіз наукової літератури для визначення основних понять дослідження; узагальнення наукових положень щодо дослідження роботи педагогів з дітьми з інтелектуальними порушеннями; метод синтезу щодо розгляду особливостей роботи педагогів НРЦ та спеціальних шкіл з дітьми з інтелектуальними порушеннями під час воєнного стану в онлайн-режимі. Результати. Дослідження показало, що робота педагогів НРЦ та спеціальних шкіл з дітьми з інтелектуальними порушеннями під час воєнного стану в онлайн-режимі є складним і багатогранним процесом, який враховує численні фактори. Зазначено, що під час проведення занять в дистанційному режимі педагоги активно впроваджують та використовують інформаційно-комунікаційні технології. Визначено головну мету навчання, соціалізації та соціально-трудової адаптації дітей з порушеннями інтелектуального розвитку, а саме: забезпечення сприятливих умов для максимально можливого інтелектуального, духовного, фізичного, соціального розвитку кожної дитини з урахуванням її особистих потреб та можливостей; відпрацювання адаптованих життєво необхідних умінь і навичок соціальної адаптації, що сприяє підготовці до самостійного (або в спеціально підтримуючих умовах) життя. Розглянуто основні напрями роботи педагогів, які вони впроваджують з допомогою ІКТ. Проаналізовано етапи роботи педагогів під час роботи з дітьми з ООП. Обґрунтовано методи та прийоми навчання дітей з інтелектуальними порушеннями. Висновки. Педагоги повинні в своїй роботі дотримуватися індивідуального підходу до кожної дитини; створювати і підтримувати інклюзивне середовище; консультуватися з іншими фахівцями і активно залучати їх до навчання дітей з інтелектуальними порушеннями; забезпечувати психологічну підтримку для дітей з ООП та їхніх батьків; налагоджувати партнерство з батьками.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУРДОПЕДАГОГА

2024-12-29T14:19:15+02:00

У статті розкрито сутність та основні аспекти педагогічних умов формування етичної компетентності сурдопедагога у сучасному освітньому просторі. Визначені основні проблеми, пов’язані із розвитком основних компетентностей, якими має володіти фахівець під час роботи та супроводу дітей із порушенням слуху в закладі загальної середньої освіти. Автор зазначає, що однією з ключових компетентностей, якими має володіти сурдопедагог, є етична і саме вона має пріоритетне значення. Вона виступає індикатором і, водночас, результатом професійно-особистісної готовності сурдопедагога до роботи з дітьми з порушенням слуху в закладі освіти, оскільки виконання будь-якого педагогічного завдання завжди має морально-етичний контекст. Автор засвідчує, що етична компетентність, як базова складова професійності сурдопедагога, відображає його духовність і моральність, внутрішню культуру, здатність ухвалювати правильні моральні рішення та діяти відповідно до норм педагогічної етики. Важливим аспектом формування етичної компетентності сурдопедагога є педагогічний такт. Педагогічний такт – це важливий компонент моральної культури сурдопедагога, що включає в себе якості вихованості, ввічливості та ставлення до справи навчання та виховання. Це дозволяє сурдопедагогу визначити своє ставлення до професійних обов’язків та до людей, з якими він контактує. Етична компетентність визначає регуляції його дій, закріплені у звичках, традиціях, принципах життя і професійної діяльності, психічних станах, діях, вчинках та якостях, що забезпечує свідомий вибір етичної поведінки.

Автор стверджує, що реформування українського суспільства в умовах глобальної інтеграції, модернізації системи освіти, зростання ролі етнічних культурних чинників і національної самосвідомості сприяє утвердженню таких цінностей, як свобода, відповідальність, повага до особистості. Це зумовлює впровадження гуманістичних підходів і технологій, спрямованих на розвиток особистості учасників педагогічного процесу, зокрема і сурдопедагога, активізацію їхніх творчих можливостей, зростання ерудиції і культури.

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ПОДОЛАННЯ СЕЛЕКТИВНОГО МУТИЗМУ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2024-12-29T14:19:06+02:00

Мета статті – окреслити сучасні проблеми діагностики і подолання селективного мутизму у дітей старшого дошкільного віку та обґрунтувати можливість використання системного підходу до організації процесу надання їм комплексної психолого-психіатричної і корекційно-педагогічної допомоги.

Методи дослідження: теоретичний аналіз досліджень, узагальнення, систематизація міжнародного практичного досвіду діагностики, лікування, логопедичного супроводу дітей із селективним мутизмом.

Результати дослідження. Селективний мутизм у дітей старшого дошкільного віку є тривожним, емоційно обумовленим психічним розладом, який характеризується неспроможністю вербального (в деяких випадках і невербального) спілкування з окремими особами чи в окремих соціальних обставинах при збереженій здатності говорити та розуміти мовлення. Цей феномен спотворює нормотиповий психічний та загальний розвиток дитини, негативно позначається на академічній успішності під час проходження навчання, обмежує її комунікативні можливості, що значною мірою ускладнює соціальну адаптацію особистості. Дотепер розроблено численні медикаментозні, психотерапевтичні, психокорекційні та психолого-педагогічні методи подолання селективного мутизму у дітей. Проте інколи вони часто застосовуються без урахування вікових характеристик дітей (таких як: поточний період розвитку, соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, вікові психологічні зміни) та їх індивідуальних здібностей (темперамент, психотип, акцентуація характеру, особистісні риси).

Цілком зрозуміло, що для ефективного лікування і профілактики складних захворювань із багатофакторною етіологією сучасні фахівці вузького профілю повинні мати можливість своєчасно отримувати необхідну інформацію від фахівців суміжних напрямів медицини, а інколи від фахівців інших галузей науки. Тому для підвищення достовірності діагностики та результативності процесу подолання селективного мутизму у дітей старшого дошкільного віку пропонуємо використовувати системний підхід до організації цих процесів. Цей підхід, орієнтований на розкриття цілісності процесу подолання селективного мутизму, врахування всіх внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків його учасників, а також на комплексне охоплення всіх чинників, які впливають на стан здоров’я дитини та процес її одужання.

ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ 10-12 КЛАСІВ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

2024-12-29T14:18:55+02:00

У статті проаналізовано можливості використання соціальних мереж в освітньому процесі учнів 10-12 класів з порушеннями слуху як ефективного засобу для формування інформаційно-комунікаційної компетентності цієї категорії учнів. Зазначено, що використання соціальних мереж підвищує мотивацію до навчання, сприяє розвитку творчого потенціалу та здібностей учнів з особливими освітніми потребами, їх самоосвіті та самовдосконаленню, посилює активність, зацікавленість процесом навчання, а також формує вміння працювати в колективі. Проаналізовано найпопулярніші серед учнівської молоді соціальні мережі Instagram, Facebook, Twitter, YouTube та те, як їх можна використовувати під час освітнього процесу учнів 10-12 класів з порушеннями слуху. Доведено, що соціальні мережі дають широкі можливості в освітньо-виховному процесі, оскільки на їх платформах можна ефективно організовувати спільну діяльність, виконуючи такі навчальні завдання як написання тексту, перегляд інтернет-ресурсів, спілкування в чаті або на форумі, використання електронної пошти, запис та завантаження відео-, аудіоконтенту тощо. Підкреслено, що виконуючи певні навчальні завдання, учні старших класів з порушеннями слуху також можуть набути навичок створення власних профілів у соціальних мережах і належного їх використання, користування різними месенджерами для повноцінної соціальної активності. Висвітлено соціальну та освітню складові інформаційно-комунікаційної компетентності учнів 10-12 класів з порушеннями слуху, розкрито їх взаємозв’язок та об’єктно-суб’єктний характер (міжособистісна взаємодія однолітків за інтересами, роль батьків, педагогів тощо). Встановлено, що за соціально-педагогічної підтримки такі цифрові інновації як соціальні мережі є цікавими для учнів 10-12 класів з порушеннями слуху, легко засвоюються ними в пізнавальній формі, що своєю чергою сприяє формуванню їх інформаційно-комунікаційної компетентності.

ДІАГНОСТИЧНИЙ КОМПЛЕКС ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ФАХІВЦІВ (КОНСУЛЬТАНТІВ) ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИХ ЦЕНТРІВ

2024-12-29T14:18:46+02:00

В статті теоретично обґрунтовано особливості психодіагностичного комплексу дослідження професійної ідентичності фахівців (консультантів) інклюзивно-ресурсних центрів. Психодіагностичний комплекс ґрунтується на розумінні професійної ідентичності фахівців (консультантів) інклюзивно-ресурсних центрів як метавластивості, яка дає змогу зберігати цілісність і автономність фахівця в сучасному просторі надання освітніх послуг у галузі освіти осіб з особливими потребами.

Мету дослідження спрямовано на здійснення теоретичного обґрунтування та підбору психодіагностичного інструментарію для дослідження професійної ідентичності фахівців (консультантів) інклюзивно-ресурсних центрів в умовах сучасних тенденцій у зазначеній галузі.

Методи дослідження. Щоб досягти поставленої мети, було застосовано теоретичні методи: аналіз наукової літератури з даної теми, систематизація та узагальнення науково-практичного досвіду щодо закономірностей становлення професійної ідентичності у фахівців (консультантів) ІРЦ та аналіз емпіричних методів (обґрунтування психодіагностичних методик: методика вивчення мотивів професійної мотивації (Т. Дуткевич та О. Савицька); методика «Мотивація до успіху» (Т. Елерс); методика вивчення типології особистості (К. Юнг); методика «Рівень самоконтролю» (М. Снайдер); методика для виявлення адаптованості/не адаптованості особистості (К. Роджерс); тест творчого мислення (Е. Торренс); методика «Готовність до саморозвитку» (В. Павлов); опитувальник самоактуалізації креативності (Д. Джонс).

Результати: обґрунтовано структуру та зміст діагностичного комплексу дослідження компонентного складу та психологічних особливостей професійної ідентичності фахівців (консультантів), зокрема їх мотивів (власної праці; соціальної значущості праці; самоствердження в праці; професійної майстерності); технічних характеристик (схильність до досягнення високих результатів; схильність до перемоги; здатність бути кращим за інших; орієнтація на конкретні цілі та готовність докладати значних зусиль для їх досягнення; здатність справлятися зі стресовими ситуаціями; здатність до постійного вдосконалення і навчання та ін.); міжособисті параметри взаємодії (легкість у спілкуванні; тенденція до лідерства; здатність бути у центрі уваги; здатність легко зав’язувати контакти та ін.); контекстуальність (стійкість поведінки; схильність за доцільне змінюватися залежно від ситуації та ін.); адаптивні параметри (пристосованість/непристосованість до умов навколишнього соціального середовища; збереження здатності до подальшого розвитку і змін; здатність змінювати звички/формувати нові навички; здатність розвивати уміння, що допомагають в нових умовах; схильність до соціально-психологічної гнучкості зі зміною ситуації та ін.); творчість (гнучкість; оригінальність; нестандартність мислення та ін.); акмеологічні параметри (готовність до саморозвитку; бажання знати себе та ін.); аутопсихологічні характеристики (самовіддача фахівця; саморозкриття потенціалу; самоствердження у професійній діяльності та ін.).

ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛЬОВОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2024-12-29T14:18:35+02:00

У статті розкрито особливості дослідження рольової поведінки у дітей молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами. Окреслено актуальність дослідження з впровадженням інклюзивної освіти, яка передбачає залучення дітей з різними видами порушень до загальноосвітніх закладів. Подано визначення поняття «діти з особливими освітніми потребами». Наведено специфічні особливості поведінки та пізнавальної активності дітей з особливими освітніми потребами, їх мовленнєвої сфери. Вказано на важливості інтеграції дітей з особливими освітніми потребами у суспільство через розвиток у них рольової поведінки. Подано визначення рольової поведінки. Відтак метою статті стало розроблення методичних засад дослідження сформованості рольової поведінки у дітей молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами. Процедура дослідження. У статті наведено процедуру дослідження особливостей сформованості рольової поведінки у дітей молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами. Охарактеризовано вибірку дослідження. Детально описано методи та методики, які було використано у ході емпіричного дослідження (спостереження за сформованістю показників соціально-організаційного, когнітивного, мовленнєвого, фізичного розвитку учнів початкових класів; «Анкета оцінювання рівня шкільної мотивації й адаптації»; «Методика для вивчення соціалізованості особистості учня»). Наведено показники соціально-організаційного, когнітивного, мовленнєвого, фізичного розвитку дітей з особливими освітніми потребами та їх критерії. Результати дослідження. На основі отриманих результатів дослідження встановлено, що оптимальні прояви рольової поведінки більш властиві для учнів з типовим розвитком (на 25%), а низький – для учнів з ООП (на 25-50% за різними показниками). Висновки. Результати дослідження підтвердили наявність відмінностей у рольовій поведінці у нормотипових та у дітей з особливими освітніми потребами, що вказує на важливість врахування індивідуальних особливостей та потреб дітей з особливими освітніми потребами під час їх інтеграції у загальноосвітній простір.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З РАС

2024-12-29T14:18:26+02:00

Статтю присвячено питанню визначення комунікативних навичок як необхідного етапу у розробці методики їх діагностики і розвитку у дітей старшого дошкільного віку з РАС. Сьогодні не існує однозначно визначеного переліку комунікативних навичок. У науковій літературі спостерігається певна різноманітність у трактуванні й визначенні комунікативних навичок, що обумовлено складністю процесу комунікації і, відповідно, його поясненням з різних точок зору. На підставі теоретичного аналізу та узагальнення зроблено спробу виділити необхідні комунікативні навички, виходячи з їх трактування у термінах комунікативної компетентності.

З’ясовано, що через порушення соціального аспекту мовлення, у дітей старшого дошкільного віку з РАС пріоритетним є розвиток соціально-комунікативних навичок, які забезпечують інформаційно-комунікативну функцію спілкування. Це підтверджують і результати проведеного пілотного дослідження, які виявили переважно низький їх рівень розвитку. Діти з РАС продемонстрували найгірший рівень сформованості навички «повідомляти інформацію», значні труднощі у «висловленні прохань і вимог» та умінні «привертати увагу і задавати питання», найкраще розвиненою є навичка «називати, коментувати і описувати предмети, людей, дії, події». Зроблено висновок про необхідність пошуку шляхів вдосконалення корекційної роботи з розвитку соціально-комунікативних навичок у дітей дошкільного віку з РАС.

ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ТРУДОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

2024-12-29T14:18:17+02:00

У статті розкривається актуальність професійно-трудового навчання осіб з порушеннями інтелектуального розвитку в сучасних соціально-економічних умовах. Обґрунтовано необхідність формування в учнів професійно-трудової компетентності з метою їхньої успішної соціалізації та розвитку самостійності у подальшому житті. Представлено професійну компетентність як комплексне поняття, що охоплює сукупність знань, умінь та навичок, необхідних для ефективної професійно-трудової діяльності особи, включаючи аналітичне та критичне мислення, опрацювання інформації, визначення цілей і завдань, прийняття доцільних рішень виконання трудових завдань, здійснення самоконтролю та наявність мотивації до діяльності; «компетентність» розглядається як усвідомлення та засвоєння набутих знань і умінь, які закріплені на власному досвіді та приводять до особистісного зростання.

Репрезентовано педагогічну технологію формування професійно-трудової компетентності учнів з порушеннями інтелектуального розвитку. Охарактеризовано структуру та компоненти педагогічної технології, що передбачає; 1) структурно-функціональну модель професійно-трудової компетентності, 2) алгоритм формування професійно-трудових умінь та навичок; 3) програмно-методичне забезпечення професійно-трудової діяльності на основі модельної навчальної програми з використанням методики ТAH-Cодерберг; 4) забезпечення корекційно-розвивального впливу на основі реалізації освітніх та корекційно-розвивальних завдань; 5) реалізацію методичних рекомендацій для педагогів та батьків щодо формування професійно-трудової компетентності учнів.

Окреслено принципи та етапність реалізації педагогічної технології формування професійно-трудової компетентності. Висвітлено корекційну спрямованість варіативних модулів професійно-трудового навчання, які закладено у структуру авторської модельної навчальної програми «Технології трудового навчання: кулінарія, господарсько-побутові роботи» (2024), використання методів та методичних прийомів, форм та засобів, необхідних для ефективної реалізації професійно-трудового навчання учнів у спеціальних закладах загальної середньої освіти та закладах з інклюзивним навчанням.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ НА УРОКАХ ІНФОРМАТИКИ В 8-10 КЛАСАХ

2024-12-29T14:18:09+02:00

Статтю присвячено дослідженню використання компетентнісних задач на уроках інформатики як ефективного засобу формування інформатичної компетентності в учнів з порушеннями слуху. Проаналізовано теоретичні аспекти поняття «інформатична компетентність», її важливість для розвитку учнів із особливими освітніми потребами. Мета – теоретично обґрунтувати особливості інформатичної компетентності та розробити авторську методику використання компетентнісних задач для розвитку інформатичної компетентності в учнів з порушеннями слуху на уроках інформатики у 8-10 класах. Методи: описовий тематичний підхід, аналіз літературних джерел, узагальнення, висновування. Результати. Обґрунтовано авторську методику створення та використання компетентнісних задач, які сприяють не лише засвоєнню знань з інформатики, а й розвитку навичок критичного мислення, аналізу та розв’язання проблем. Особливу увагу приділено специфіці навчання учнів з порушеннями слуху з урахуванням їхніх когнітивних, мовних, мовленнєвих особливостей. Конкретизовано розділи компетентнісних задач, адаптованих до потреб учнів означеної категорії (ситуації, інструкції). Досліджено особливості задач, які стимулюють активну участь учнів у навчальному процесі, сприяють розвитку аналізу, самостійності, здатності до міжпредметного мислення. Практичними результатами дослідження підтверджено, що компетентнісні задачі є дієвим інструментом для формування не лише технічних навичок, а й загальної інформатичної компетентності учнів, підвищують їхню мотивацію до уроків інформатики у старших класах, забезпечують успішну інтеграцію в сучасне інформаційне суспільство. Доведено, що система формування інформатичної компетентності на прикладі застосування задач має практичне значення для вчителів інформатики, які працюють з учнями з порушеннями слуху, а також для розробників навчальних програм, методичних матеріалів.

ІНКЛЮЗИВНІСТЬ ТА БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ В ОСВІТІ ОСІБ З ОСОБЛИВМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ВІЙНИ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2024-12-29T14:18:01+02:00

Статтю присвячено практичним аспектам забезпечення інклюзивності та безбар’єрності в освіті осіб з особливими освітніми потребами (ООП) в умовах воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлено викликами, що постали перед системою освіти через війну, зокрема необхідністю адаптації навчального процесу до потреб учнів з ООП. Проаналізовано законодавство в освіті осіб з ООП, у тому числі Європейського Союзу, в якому розроблено низку програмних документів, спрямованих на підтримку безбар’єрності, а також заходи з підтримки державних програм і проєктів громадянського суспільства, зокрема зусилля урядів-партнерів щодо впровадження і моніторингу заходів інклюзії та безбар’єрності. Мета статті полягає у визначенні особливостей реалізації принципів інклюзивності та безбар’єрності в освіті осіб із особливими освітніми потребами в умовах війни, окреслення шляхів створення адаптованого освітнього середовища, яке сприятиме соціалізації та особистісному розвитку дітей з особливими потребами. Методологія дослідження передбачає застосування теоретичних та емпіричних методів: аналіз наукових джерел, нормативно-правової бази, сучасних концепцій інклюзивної освіти; спостереження, анкетування та інтерв’ювання педагогів, фахівців ІРЦ, батьків та дітей з особливими освітніми потребами.

Обґрунтовано, що інклюзивна модель орієнтована на забезпечення готовності шкіл приймати учнів із різноманітними освітніми потребами, враховуючи їхні індивідуальні особливості в навчальних підходах, організації шкільного життя, плануванні освітнього процесу та наданні психолого-педагогічної підтримки. Реалізація принципів інклюзії потребує змін не лише в методах і структурі роботи школи, а й у ставленні педагогів, які раніше могли обмежувати свою діяльність навчанням окремих «категорій» дітей. Окрему увагу приділено з’ясуванню впровадження ефективних стратегій підтримки дітей з ООП в умовах війни.

У межах статті розглянуто основні проблеми, з якими стикаються освітяни, учні та їхні родини, зокрема, вибір освітнього закладу, обмежений доступ до освітніх ресурсів, корекційно-розвивальних послуг та соціального захисту. Окреслено основні проблеми дистанційного навчання та запропоновано їх розв’язання.

Висновки статті спрямовано на узагальнення існуючих проблем та з’ясування першорядних нагальних питань в освіті осіб з ООП та пошуку шляхів їх вирішення з метою покращення якості освіти для таких осіб та сприяння їхній соціалізації в умовах сучасних викликів.

Дослідження передбачає отримання практичних результатів, які можуть бути використані для удосконалення інклюзивного освітнього середовища в умовах сучасних викликів.

ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОГО ПРАКСИСУ У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ПСИХОМОВЛЕННЄВИМИ ПОРУШЕННЯМИ

2024-12-29T14:20:05+02:00

У статті розглянуто можливості використання авторської системи фізичного виховання дошкільників за технологією М. Єфименка в створенні умов природного формування загального праксису для поліпшення психомовленнєвого розвитку дітей із особливими освітніми потребами.

Мета статті – попередня розробка алгоритму розвитку та використання загального праксису для поліпшення психомовленнєвого розвитку дітей із особливими освітніми потребами.

Методи дослідження: аналітичний огляд літературних джерел із проблематики дослідження; моделювання концепції дослідження; формувальний педагогічний експеримент; педагогічні спостереження.

Результати. Вже давно не викликає сумніву необхідність використання потенціалу загальної моторики (загального праксису) для корекції психомовленнєвого розвитку дітей із особливими освітніми потребами. На наш погляд, первинною складовою такої методичної підвалини мають стати основні рухи дитини, з яким ми погоджуємось. Класифікація основних рухів у дітей, за М. М. Єфименком, має бути такою: 0 – ПЛАВАННЯ; I – ЛЕЖАННЯ; II – ПОВЗАННЯ; III – СИДІННЯ; IV – СТОЯННЯ; V – ХОДЬБА; VI – ЛАЗІННЯ; VII – БІГ; VIII – СТРИБКИ.

Доведено, що саме онтогенетично обумовлений психофізичний розвиток дітей створює найбільш ефективні умови для їхнього мовленнєвого розвитку. Особливу увагу приділено авторським методичним прийомам М. Єфименка з формування та удосконалення восьми основних рухових режимів («дзеркальна» координація, парадоксальна координація, координація на тлі вестибулярного збудження, «сліпа» координація).

Висновки. Виконане дослідження дало змогу сформулювати відповідні висновки:

Помітно покращилися загальні кількісні і якісні показники фізичного розвитку дітей експериментальної групи, зокрема ступінь засвоєння ними восьми основних рухів (лежання, повзання, сидіння, стояння, ходьби, лазіння, бігу та стрибків).
Особливо помітним був приріст координаційних якостей дітей експериментальної групи: координації, точності та рівноваги. А саме ці якості стимулюють найбільш розвинуту нейронну мережу великих півкуль головного мозку дітей.
Виконані логопедами спостереження дали змогу констатувати помітно більший ефект поліпшення психомовленнєвого розвитку дітей експериментальної групи стосовно однолітків із контрольної групи.

Це дає можливість рекомендувати модифіковану методику розвитку загального праксису в корекційну роботу щодо дошкільників із порушеннями психомовленнєвого розвитку.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ МАТЕРІВ І ПОВЕДІНКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

2024-12-29T14:20:15+02:00

У статті представлено результати дослідження психологічного стану матерів дітей із синдромом Дауна та адаптаційних особливостей дітей у різних сферах життя. До вибірки увійшли 70 матерів дітей із синдромом Дауна віком від 3 до 28 років. Учасники представляли різні регіони України: ГО «Полтавський синдром Дауна» (13 матерів), Полтавська область (3), м. Карлівка (1), ГО «Даун Синдром» у Києві (4), ГО «Вінницький синдром Дауна» (4), Тернопіль (8), Кривий Ріг (17), Одеса (3), а також з Рівного, Херсона, Луцька, Дніпра, Кропивницького, Харкова та сімей, які переїхали до Німеччини (21 мати). Для оцінки психологічного стану матерів використовувалися опитувальники PHQ-9 та GAD-7. Результати показали, що середній рівень депресії (PHQ-9) становив 10,06, що відповідає помірному рівню депресії; середній рівень тривожності (GAD-7) становив 5.87, що вказує на легкий рівень тривожності. Адаптивні особливості дітей вивчали за методикою ABCID, яка має 13 шкал. Спілкування показало середнє значення 8.40, що вказує на помірний рівень комунікативних навичок. Адаптація в повсякденному житті мала середнє значення 6,90, що відображає низький рівень повсякденної адаптації. Адаптація до громади мала середнє значення 2.23, що вказує на дуже низький рівень інтеграції в соціальне середовище. Соціальна адаптація мала середнє значення 6.47, що свідчить про помірний рівень соціальної взаємодії. Тривожність мала середнє значення 5.66, що вказує на легкий рівень тривоги. Обсесії та компульсії мали середнє значення 3.17, що свідчить про помірно виражений рівень обсесивно-компульсивних проявів. Депресія мала середнє значення 1.69, що вказує на низький рівень симптомів депресії. Астенія мала середнє значення 4.77, що відображає помірну втому та низьку енергію. Показова поведінка була на 4.47, виявляючи помірну тенденцію до привернення уваги. Соматизація із середнім значенням 2.17 вказує на низьку поширеність фізичних симптомів. Психотизм 1.20 вказував на дуже низький рівень психотичних проявів. Невротизм мав середнє значення 21.93, що вказувало на високий рівень емоційної нестабільності. Загальний рівень адаптації становив 24.00, що свідчить про помірний рівень адаптаційних можливостей. Умови воєнного часу значно загострили проблеми для дітей із синдромом Дауна та їхніх родин, що призвело до порушень усталеного розпорядку дня, обмеженого доступу до медичних та освітніх послуг та соціальної ізоляції. Отримані дані підкреслюють необхідність систематичної психологічної підтримки матерів та розробки психокорекційних програм для покращення адаптаційної поведінки дітей із синдромом Дауна.